Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Локвуд трохи повагався:  

— Ну. якщо ти хочеш. Голлі. то чому б і ні? Дякую за хорошу думку. Люсі. Тільки я мав на увазі соліднішу команду, щоб ми могли розділитись на невеличкі групи, — це дозволить нам швидше оглянути магазин. Доведеться, мабуть, звернутись до ДЕПРІК, попросити прикріпити до нас ще десяток-півтора агентів... Щоправда, з цим можуть виникнути проблеми, — він рішуче підхопився, відсунувши вбік стілець. — Голлі. якщо ти залишишся тут і підготуєш нам знаряддя, ми втрьох підемо умовляти Барнса.  

— Невже ти сподіваєшся, що він допоможе нам? — запитав Джордж.  

— Барнс, звичайно, неповоротько, — погодився Локвуд. — Та коли я покажу йому наші знахідки, він діятиме досить швидко. Він знає, що ми чудова команда, — він підморгнув нам. — Не переймайтесь. Так, між нами трапляються розбіжності, але він шанує нас, а ми — його. Якщо Барнс вагатиметься. я побалакаю з ним як слід. Тож нікуди він не подінеться.  

— Бовдур! Цілковитий, несосвітенний бовдур! — бурчав Локвуд. — Йолоп вусатий! Сліпий недоумок! Блазень! Дурило! Ненавиджу його!  

— То чим закінчилася зустріч осіб, що так шанують одна одну? — поцікавився Джордж.  

Ми сиділи на Слоун-Сквер, біля робітничого клубу Челсі. перетвореного нині на штаб-квартиру ДЕПРІК. Коли Локвуд пішов туди переговорити з Барнсом, ми з Джорджем залишились чекати його надворі. Влаштувались за столиком біля фургона з гарячою їжею й нині саме міркували, чи не взяти ще по порції чаю з сосискою. Отут Локвуд і повернувся — зуби стиснуті, щоки палають, — і впав на стілець поруч із нами.  

— Його це не цікавить. — пояснив він. — Цей бовдур знати нічого не хоче!  

Джордж здивовано вирячився:  

— А що він думає про магазин братів Ейкмер? Про мої матеріали?  

— Нічого. Він навіть не поглянув на них.  

— На мої чудові мапи? — Джордж навіть забув куснути свою сосиску. — Він хоч якось пояснив це тобі?  

— Ні. не пояснив. Навіть в очі мені не подивився. Виштовхав мене геть, тільки-но я назвав йому адресу. Сказав, що сьогодні в центрі Челсі буде важка ніч, і йому нема часу займатись «дурницями на околицях». Еге ж. саме так і сказав.  

— Диво та й годі, — обізвалась я. — Ми знаємо, що він чолов'яга з дуринкою. але ж не такий йолоп!  

Локвуд застромив руки в кишені штанів і неприязно втупився в агентів ДЕПРІК, які поспішали кудись повз нас,  

— Я сподівався, що він хоча б вислухає мене. Я навіть не згадував про Джорджа, щоб не дратувати його. І не вгадав. Я думав, що його зацікавить будь-яка нова ідея, що допоможе впоратися з навалою. А він... Тепер ми в глухому куті. Я не знаю, як нам самим вирушати до Ейкмерів... — він зненацька замовк, потупив голову й скулився на стільці. — Не дивіться туди. Там Кіпс. Він увесь час крутився біля мене, поки я намагався поговорити з Барнсом. Напевно, він підслухав усю нашу розмову.  

То й справді був Квіл Кіпс. Із своєю розцяцькованою рапірою на поясі він неквапом, пихато прямував до нас. Коли він   підій   шов ближче, ми з Джорджем поглянули на нього, а Локвуд навмисне відвернувся.  

Кіпс зупинився, ворухнув бровами, а тоді сказав:  

— Еге ж. Чудово. Навіть мерці в розкопаних могилах віталися зі мною чемніше. Що ж, Тоні... так вийшло, що я чув усю твою розмову з Барнсом.  

Локвуд скривився:  

— Чув, кажеш?  

—Так. Чув, як він знову випхав тебе.  

Локвуд мовчки посунув по столу паперовий стаканчик.  

— Якщо тобі цікаво,   чому    він так зробив, я готовий пояснити. — провадив Кіпс. — Барнс тепер сам собі не господар. Він тепер на службі у великих цабе з «Фіттес»