Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Ти добре розумієшся на кривавих подіях... Так. саме бомбардування. 1944 року магазин Ейкмерів було зачинено на пів року після того, як у сусідній з ним будинок влучив літак-торпеда. Зруйнував стіну й пробив частину даху. Загинуло десятеро, зокрема спостерігачі з протиповітряної оборони, що стояли на цьому даху. Через дванадцять років управитель магазину викликав агентів. Це сталося після того, як у будинку почали з'являтись привиди тих самих спостерігачів. Вони щоночі з передсмертним криком пролітали крізь кілька горішніх поверхів — прямісінько через відділи галантереї й товарів для дому — і зупинялися у відділі косметики.  

— А Джерело тоді знайшли? — запитала Голлі Манро.  

— Як я з’ясував, знайшли рештки кісток і посилили захист магазину від Гостей.  

Локвуд замислено поправив комірець сорочки.  

— Не знаю, Джордже... Чумне кладовище, бомбардування — це дурниці. До того ж із тими Гостями попрацювали агенти...  

— Це ще не все, друзі! Є якісь інші припущення?  

— Смертні кари! — вигукнула я. — Повішення, задушення, четвертування! І взагалі... е-е... тортури...  

— Чудово, чудово! Тільки не поспішай! Це все справді там відбувалось. Тільки спробуй назвати це місце точніше.  

— Секта окультистів?  

— Ні, без цього тут обійшлося. Ану, подумай, де могли відбуватися всі ці огидні речі?  

— В’язниця! — мовила Голлі Манро, змахнувши зі своєї сукні невидиму порошинку.  

— Саме так! — оглянув нас усіх Джордж. — В’язн   иця    Точ   ніш   е кажучи, Королівська в’язниця. Відома пекельна діра, заснована ще 1213 року за наказом короля Джона. Кажуть, ніби він навмисне звелів побудувати її за міськими мурами, щоб моторошні крики в’язнів нікому не заважали.  

Я показала на чорний прямокутник, що позначав на мапі магазин Ейкмерів:  

— То в’язниця була саме тут?  

— Достеменно цього ніхто вже не знає. Її зруйнували ще за Тюдорів. у шістнадцятому столітті. Відомо лише, що вона стояла десь на західному кінці Кінґс-Роуд. а поряд із в’язницею було чумне кладовище. Отже...  

— Отже, тепер нам зрозуміло все! — в очах Локвуда зблиснули вогники. Він нетерпляче потер руки. — Це мене справді зацікавило. Якщо магазин Ейкмерів стоїть на місці давньої середньовічної в'язниці...  

— Не простої   середньовічної в'язниць —    додав Джордж. — а найстрашнішої навіть для тих часів. Потрапити туди було все одно, що померти, й нікому невідома доля тих, кого кинули туди з королівської волі. Вони просто зникали. Та й доля самої в'язниці була нещаслива. Двічі вона горіла, а за часів Селянської війни її розграбували повстанці після того, як винищили всіх вояків, що засіли там. наче в фортеці. За тих часів тут було суцільне болото, тут без упину громадилися мул та бруд, принесені Темзою. Багато в'язнів хворіло й помирало. їхні тіла просто кидали в річку. До того ж тут було не тільки брудно, а й тісно. Наприкінці свого існування в'язниця зробилася чимось на зразок лікарні, тут утримували прокажених та інших заразних хворих. За Тюдорів лондонська влада просто викинула їх усіх помирати на болота і зрівняла Королівську в'язницю з землею. Навряд чи знайшлося багато людей, охочих помилуватись цим видовищем.  

Ми мовчали, розмірковуючи над почутим,  

— Еге ж, не найкраще місце для недільної прогулянки, — нарешті промовила я. — Дякую, що попередив...  

— Зате   чудове    місце для появи нових Гостей, — зауважив Локвуд. — Мені цікаво лише одне: чому привиди не займають сам магазин. Блискуча робота, Джордже! Нам залишається тільки піти й поглянути самим, — він усміхнувся й додав: — Цього разу нам знадобиться допомога. Якщо бодай половина Джорджевої розповіді правда, то втрьох ми там не впораємось.  

— Ти хочеш узяти з собою ще й Голлі? — поглянула я на нього.  

Примарний хлопець. Частина V  

— Я залюбки піду. — запевнила Голлі Манро.