Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

особливість нового мганнги: він був німим. Але німота могла тільки збільшити повагу, що дикуни вже почали відчувати до велетня-чарівника. Він видавав якісь дивні, звуки, схожі на мукання. Але це тільки мало сприяти успіху його чаклунства.

Мганнга почав з того, що обійшов навкруги всю читоку, виконуючи якийсь урочистий танок. Бубонці на його поясі при цьому скажено дзенькали. Юрба рухалася за ним, наслідуючи кожен його рух, як зграя мавп за своїм ватажком. Раптом мганнга звернув з читоки на головну вулицю Казонде й попрямував до королівських покоїв.

Королева Муана, попереджена про наближення нового чарівника, поспішила вийти до нього назустріч у супроводі всіх своїх придворних. Мганнга схилився перед нею до самої землі й потім випростався на повен зріст, розправивши свої широкі плечі. Він простягнув руки до неба, по якому швидко бігли рвані хмари. Чарівник вказав на них королеві й жвавою пантомімою зобразив, як вони пливуть на захід, потім, описавши коло, повертаються в Казонде зі сходу. Цього кругообігу хмар ніщо не може припинити.

І раптом, до глибокого подиву глядачів — городян і придворних, чаклун схопив за руку грізну володарку Казонде. Деякі придворні хотіли перешкодити такому грубому порушенню етикету, але силач-мганнга підняв за зашийок першого сміливця, що наблизився до нього і швиргонув убік кроків на п’ятнадцять. Королеві цей вчинок чаклуна начебто навіть сподобався. Вона скорчила гримасу — це мало означати люб’язну посмішку. Але чаклун, не звертаючи уваги на цей знак королівської прихильності, потяг Муану за собою. Юрба кинулася слідом за ними.

Чаклун швидко крокував просто до факторії Альвеца. Незабаром він дійшов до воріт огорожі. Вони були замкнені. Мганнга без зусиль виважив ворота плечем, і, вони, зірвавшись із петель, впали. Вражена королева увійшла разом з ним у двір факторії. Работорговець, його солдати й невільники хотіли накинутися на зухвалого прибульця, що зламує ворота, замість того щоб дочекатися, поки їх відчинять. Але, побачивши, що чаклуна супроводжує королева і що вона не обурена його діями, вони завмерли у шанобливій позі.

Альвец хотів було поцікавитися у королеви, чим він зобов’язаний честю її відвідин, але чаклун не дав йому й слова промовити. Він відтіснив юрбу убік і, ставши посередині вільного простору, що утворився, зі ще більшим пожвавленням, ніж перше, повторив свою пантоміму. Він загрожував кулаками хмарам, заклинав їх. Потім, зробивши вигляд, що із зусиллям утримує хмари на місці, він надував щоки й що є сили дмухнув у небо, немов сподіваючись одним своїм подихом розсіяти скупчення водяної пари. Потім він здіймав руки, весь витягався нагору й, здавалося, дістаючи головою до хмар, відкидав їх урізнобіч. Марновірна Муана, захоплена — іншого слова не знайдеш — грою цього талановитого актора, вже не володіючи собою, скрикувала й, вся тремтячи, інстинктивно повторювала кожен його рух. Придворні й городяни повторювали за нею, і гугняве мукання німого було зовсім заглушене криками, лементом і співом екзальтованої юрби.

Що ж, хмари розійшлися й перестали затуляти сонце? Заклинання німого мганнги прогнали їх? Ні. Навпаки, тієї ж самої миті, коли королева і народ думали, що злі парфуми вже переможені й нажахані біжать, небо, на мить посвітлішало, а потім насупилося ще більше, і перші важкі краплі дощу впали на землю.

У настрої юрби відразу відбувся злам. Усі з погрозою подивилися на нового мганнгу, що виявився не краще колишніх. Королева насупила брови, і за цією ознакою можна було здогадатися, що чаклунові загрожує щонайменше втрата обох вух. Коло глядачів щільніше зімкнулося довкола нього. Стислі кулаки вже злетіли в повітря. Ще мить — і непереливки мганнзі, але нова подія скерувала гнів юрби в інший бік.

Мганнга — він на цілу голову був вище розгніваних глядачів — раптом витягнув руку й вказав на щось, що знаходилося усередині факторії. Жест його був таким наказовим, що всі мимоволі обернулися.

Місіс Уелдон і маленький Джек, увагу яких привернув лемент і завивання юрби, вийшли зі своєї хатини. На них і вказував розгніваний чарівник лівою рукою, піднімаючи праву руку до неба.

От хто винен у нещастях! Ця біла жінка і її дитина! От джерело всіх бід! Це вони покликали хмари зі своїх дощових країн, це вони накликали повінь і голод на землю Казонде!

Мганнга не вимовив жодного слова, але всі його зрозуміли. Королева Муана загрозливо простягла руки убік місіс Уелдон. Юрба з лютим лементом кинулася до неї.

Місіс Уелдон зрозуміла, що настала її смертна година. Пригорнувши Джека до грудей, вона стояла нерухомо, як статуя, перед ревучою юрбою, що біснується.

Мганнга попрямував до неї. Дикуни розступилися перед чаклуном, що начебто знайшов не тільки причину нещастя, але й засіб порятунку від нього. Альвеца, для якого життя бранки становило неабияку цінність, не знаючи, як вчинити, також наблизився до неї.

Мганнга вирвав маленького Джека з рук матері й підняв його до неба. Здавалося, він хотів розбити йому череп об землю, щоб умилостивити парфумів. Місіс Уелдон скрикнула й впала непритомна. Але мганнга зробив королеві знак, який та, очевидно, добре зрозуміла, підняв із землі нещасну матір і поніс її разом із сином. Вражена юрба шанобливо розступилася перед ним.

Альвеца був розлютований. Спочатку він втратив одного свого бранця, а тепер мав байдуже спостерігати, як вислизають двоє інших, а разом з ними й надія на велику нагороду, обіцяну йому Негоро, — ні, Альвеца не міг примиритися з цим, хоча б всьому Казонде загрожувала загибель від нового всесвітнього потопу!

Він спробував стати проти викрадення. Але тоді гнів юрби обернувся проти нього. Королева наказала варті схопити Альвеца, і, розуміючи, що опір може дорого обійтися, работорговець упокорився. Але як проклинав він у душі дурне легковір’я підданих королеви Муани!

Дикуни й справді думали, що хмари підуть разом з тими, хто їх накликав; вони не сумнівалися, що чарівник кров’ю чужоземців умилостивить злих парфумів і прожене геть від Казонде дощі, від яких так страждав увесь край.

Тим часом мганнга ніс свої жертви так само легко, як лев тягне у своїй могутній пащі пару цапенят. Маленький Джек тремтів