Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

Тут, біля крейсера, не було зайвих людей. Всі працювали, і тому ніхто не звернув уваги, як слідчий Каратов поруч Віри Михайлівни прийшов на площадку. Інженера Бабата з ними вже не було.

Обличчя Віри Михайлівни було трохи напруженішим, ніж звичайно. Каратов здавався заклопотаним. Тільки вони двоє не працювали біля крейсера, а стояли віддалік, спостерігаючи роботу.

Коли все було закінчено, Валя одягла шкірянку, дбайливо застебнула всі ґудзики і відчинила дверці. Каратов несподівано звернувся до Соколової:

— Він не підходив до крейсера?

— Ні. Нас завернули від контрольної будки.

— Тим краще.

Валя сіла в кабіну. Гвинт, наче неохоче, обернувся один раз, а потім зник, розплився у кружінні. Рівне гудіння сповнило площадку. З-під коліс крейсера прийняли колодки. Валя дала газ. Крейсер рушив.

Біля експериментального цеху уважно стежили за тим, як він поволі набрав швидкість і в якусь хвилину злетів у повітря.

Валя вперше глянула на альтиметр, коли він показував шість тисяч метрів. У відкритому літаку на цій височині вже дається взнаки розріджене повітря, стукає у скронях, ломить потилицю. Але в крейсері, в герметично закритій кабіні, компресори підтримували нормальний тиск, і ні Валя, ні її супутники не відчували висоти.

Крізь скло кабіни Валя час від часу дивилася на землю, намагаючись робити кола над аеродромом і не дуже віддалятись від заводу. З висоти земля нагадувала якусь розмальовану у бляклі осінні тони карту, масштаб якої в кожним колом все зменшувався.

Валя дивилися вниз. Велике поле аеродрому здавалося не більшим за поштову марку. Стрілка альтиметра стояла на зеленій рисі — десять тисяч метрів.

Раптом Валя занепокоїлася.

Вона сама не знала, від чого походить цей неспокій. Валя оглянула кабіну. Все було в порядку. Механізми працювали безвідказно.

Валя зробила ще кілька кругів і вирішила, що на перший раз можна цим обмежитися. Матеріалів цей перший іспит дає більш ніж досить. Валя добре бачила не тільки досягнення Крайнєва.

Недоліки крейсера при цьому першому польоті на великій височині і швидкості відразу ж впадали в очі. Ще доведеться попрацювати над цією машиною конструкторам.

Валя вирішила закінчувати перший політ. Тепер уже можна не хвилюватися. Зараз треба просто, як на санчатах, з'їхати вниз з висоти десяти тисяч метрів.

І несподівано Валя відчула на грудях біля самого серця якийсь ритмічний рух. Ніби десь біля самого тіла цокав маленький кишеньковий годинник. Здивована дівчина запустила руку у внутрішню кишеню шкірянки і здивовано витягла звідтіля коробочку сірників. Звідкіля могли потрапити до неї сірники?

І раптом здивована і злякана Валя відбула, що саме в цій коробочці щось рухається, щось тремтить.

Швидким рухом висунула коробочку і побачила замість сірників циферблат годинникового механізму і стрілку, поставлену на дванадцять годин. А перед нею на великій дошці приладів годинник теж показував дванадцять, і, може, лічені секунди залишалися до полудня.

Валя відчула, як у неї похололи руки. Невідомо, що це за сірники, але о дванадцятій годині щось має трапитися, і хто знає, чи це не бомба з годинниковим механізмом. В усякому разі в літаку цій коробочці не місце. Але куди ж її подіти?

Валя захвилювалася. Кабіна герметично закрита. І раптом, серцем відчуваючи страшну небезпеку, Валя з усієї сили стукнула ліктем у прозоре скло. Воно витримало перший удар, і тоді Валя вже рвонулася одчайдушно і била, доки скло дзенькнуло і вилетіло. В ту ж мить їй не стало чим дихати, але останнім зусиллям волі, перемагаючи слабість, вона викинула коробочку за борт. Другий пілот перехопив управління в своїй кабіні, яка відокремлювалася від першої, і, не розуміючи, що трапилося, повів крейсер.

Як потопаючий хапається за соломинку, вхопилася Валя за кисневу маску. Животворний струм потік у легені, але все тіло було важким, ніби розбитим. Боліло у вухах. Несподіваний перехід від нормального тиску до розрідженої атмосфери був мало не вбивчим.

Була якась секунда тиші, і потім крейсер рвонуло, кинуло вбік, і страшний вибух прогримів десь внизу. Валя зрозуміла все. Тремтячими руками закріпила вона кисневу маску і сама повела крейсер униз. Крейсер летів униз, і з кожним кілометром дихати ставало легше і легше.

Валя посадила крейсер не дуже впевнено. А коли машина нерухомо спинилася на землі, коли зникло почуття польоту, Валя відкинулася в знемозі на шкіряну подушку і відчула, що більше не може зробити жодного руху.

До неї підбігли схвильовані люди, винесли її з кабіни, але тільки на другий день змогла розповісти Валя, що трапилося там, у синій і холодній осінній висоті.

— Це Бабатова робота, — сказав, почувши цю розповідь, слідчий Каратов, — але не турбуйтеся, він уже ніколи не ходитиме біля наших крейсерів.

По-осінньому довгими і тривожними стали вечори. Коли темніло, ліхтарі засвічувалися не на всіх вулицях, і було незрозуміло, для чого це робиться — економія електрики чи й справді затемнення. Все тривожніші і тривожніші повідомлення з'являлися в газетах. Проте нікому не вірилося, що й справді отак, одного вечора може розпочатися війна.

І вона розпочалася зовсім не так, як уявлялося раніше. Одного осіннього тривожного вечора голос московського диктора прозвучав трохи не так, як звичайно, і всі відразу ж стали прислухатися до радіо. Було оголошено, що Радянський уряд, щоб застерегти себе від випадковостей, провадить часткову мобілізацію по кількох округах.

Це було в середині вересня тридцять дев'ятого року, коли вже палали польські села від навали німців і запеклі бої точилися у Варшаві.

І відразу ж, від єдиного подиху війни, змінилося життя всіх друзів Юрія Крайнєва. Його й самого ніби підхопив вир і примусив жити, думати, працювати