Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Софія де Вітте, звичайно ж, чекала від князя чогось незвичайного, але такого видовища навіть вона не могла уявити. Грекиня була в захваті від князя Потьомкіна!

Сам князь розчервонівся від задоволення — вистава однозначно вдалась.

Три лінійних шестидесятигарматних корабля, два п'ятидесятигарматних і десять сорокагарматних фрегатів, три бомбардирські човни, два брандери і двадцять дрібних судів постали у севастопольській бухті.

Князь Потьомкін наблизився до імператриці Катерини II, опустився на одне коліно і припав до її руки.

«Імператриця, — писав увечері Йосиф II у листі фельдмаршалу Лассі до Відня, — була у цілковитому екстазі. Князь Потьомкін на вершині могутності. Севастополь — найпрекрасніший порт, який мені доводилося бачити. У бухті 150 суден, готових до плавання і битв».

Уранці наступного дня Софія вирушила до Балаклави. Вона все ще перебувала під враженням від учорашнього свята. А завтра — її вихід… Тільки б усе вдалося…

Амазонська рота була вишикувана неподалік від Балаклави в містечку Кадик-Кой.

На тінистій алеї лимонних і апельсинових дерев сонячним травневим днем дівчата чекали зустрічі з коронованими особами. Софія зайняла місце в середині загону. Всі хвилювання залишилися позаду. Ротою опанувало почуття єдності, яке відчувають чоловіки-воїни при очікуванні зустрічі з ворогом, коли кожен заганяє свій острах, своє «я» кудись дуже глибоко, і з’являється азарт, непереборне бажання битви, коли відчуваєш лікоть товариша, і все стає єдиним цілим. Тоді загін перетворюється на моноліт і викликає не тільки страх у супротивника, а й повагу і навіть захоплення злагодженими діями цих людей.

Олена Сарандакі ще раз перевірила стрункість рядів.

Софія поглянула на себе, ніби збоку, оцінюючи свій вигляд: коротка курточка-безрукавка із зеленого оксамиту, розшита золотим галуном, була без усяких застібок і ледь прикривала її гарні груди; на голові — білий тюрбан зі страусовим пером. (Звичайно ж, бойові шоломи виглядали б доречно і войовничо, але часу на їх виготовлення не вистачило.) Спідниця з оксамиту малинового кольору.

Коней теж прикрасили. Гриви підстригли так, щоб вони стирчали щіткою, як прикраса шолома, і вплели в них золоті нитки. На ногах коней були білі пов’язки, що надавали їм ще більшої граціозності.

Командир роти Олена вирізнялася серед інших амазонок накинутою на плечі тигровою шкурою.

Вдалині з' явився кортеж. Несподівано від кортежу відокремився вершник у звичайному одязі і швидко попрямував до роти. Не доїжджаючи до командира, він зупинився, здивований побаченим, а потім, подолавши здивування, наблизився, обняв Олену Сарандакі і поцілував у губи. Тепер прийшла черга дивуватися войовничим дівчатам — по струнким рядам прокотився гомін. Проте Олена голосно скомандувала:

— Струнко! Чого злякалися? Ви ж бачите, що імператор не відняв у мене губ і не залишив своїх!

При слові «імператор» дівчата схаменулися.

— Ура! Віват імператору!

— Риссю марш! — наказала капітан амазонок, і рота помчала назустріч Катерині.

З бойовим кличем, стріляниною з рушниць рота амазонок промчала повз імператрицю, зробила коло і, повернувшись, застигла як укопана. Це було надзвичайне видовище!

Катерина покликала до себе капітана, подала їй руку для поцілунку, а потім обійняла Олену Сарандакі і розцілувала.

— Вітаю вас, амазонський капітане! Ваша рота справна — я нею дуже задоволена.

Із цими словами вона відкрила скриньку і подарувала Олені діамантовий перстень.

Кортеж, конвойований амазонками, проїхав у кінець алеї, де був підготовлений намет з накритими столами і сцена у вигляді афінського палацу.

У тінистій прохолоді з’явилися раби, що розносили глечики з вином і таці з димлячою їжею. Поки присутні поглинали їжу, по краях сцени запалили смолоскипи, і почалася вистава.

На сцену вийшла висока грекиня і заспівала пісню, що торкалася самої душі. Її мелодія нагадувала море — то спокійне, то штормове, то виблискуюче під місяцем, то затихле перед бурею.

Загриміли барабани, у такт з ними задзвеніли струни бузуки. Вісім грекинь у напівпрозорих хітонах почали танець. Серед глядачів почувся гул схвалення. Особливо були захоплені князь де Лінь і граф Нассау-Зіген, які за час усієї подорожі по Криму мріяли побачити відкрите жіноче обличчя. А тут — не тільки обличчя, а й обриси прекрасних жіночих тіл крізь прозорий одяг. Танцівниці то наближалися, то віддалялися одна від одної, то раптово їхні тіла спліталися в шаленій пристрасті, зображаючи лесбійське кохання, яке, мабуть, існувало серед давніх амазонок. Не встигли грекині закінчити танок, як зліва до сцени під’їхала, невідомо звідки взявшись, біла колісниця. З неї зіскочили два воїни. То були Геракл і Тесей. Роль Геракла виконував високий ставний офіцер грецького полку. Потужні м’язи бронзового тіла викликали захоплення жіночої половини глядачів. Навіть Катерина хтиво прицмокнула, побачивши такого гіганта. Танцюристи зображували дев’ятий подвиг Геракла, у якому герой повинен добути коштовний масивний пояс Іпполіти, цариці амазонок. У лютій битві між загоном Геракла й амазонками Геракл убив Іпполіту і заволодів поясом, а Тесей викрав її сестру Антіопу і вивіз із собою до Афін.

Далі був вихід Софії. У короткій ексоміді, перекинутій через праве плече, і фактично з відкритою лівою груддю графиня з’явилася верхи на білому коні. Під звуки бубна молодиця почала танець разом зі своїм чотириногим другом. Кінь Сміливець, немов керований господинею невидимими нитками, рухався у такт ударам бубна. Софія змушувала бігти свого темно-гнідого то риссю, то галопом. Рись-алюр змінювався граціозною інохіддю. Глядачі були в захваті. Це передалося не тільки Софії, а й її коню. Сміливець виконав кілька обертань, потім від рисі стрімко перейшов у кар’єр. Несподівано звуки бубна різко обірвалися, і кінь став на диби. Публіка в наметі завмерла. Але Софія вправно осадила Сміливця, граціозно зістрибнула з коня, а сам кінь застиг у поклоні. Намет вибухнув оваціями і вигуками захоплення.

Катерина та Йосиф підізвали графиню де Вітте до себе. Імператриця подарувала їй золотий перстень зі своїм зображенням в оправі, посипаній рубінами, а Йосиф II сказав:

— Ви знову зачарували мене, графине.

Щаслива Софія вирушила переодягатися, її наздогнав Потьомкін.

— Це було чудово! — вигукнув він. — Ви