Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

що закриває плечі і груди, але без всяких зав’язок. «При їзді риссю груди злегка відкриватимуться — це буде дуже і дуже привабливо», — усміхнулася про себе Софія.

На голові має бути який-небудь легкий шолом із пером. Половина дівчат — з арбалетами, а половина — з легкими рушницями.

Після приїзду до Балаклави графиня де Вітте, маючи рекомендаційного листа князя Потьомкіна, відразу звернулася до командира балаклавського грецького полку підполковника Чапоні.

— Хайре, пане підполковнику! — привіталася грецькою Софія.

— Хайре! — здивовано відповів офіцер.

— Я знаю, що ви відповідальні за підготовку зустрічі високопоставлених гостей. Але князь Потьомкін вирішив внести в це дійство щось таке, що запам’яталося б і гостям, і всім нам.

— Ось як? — підполковник з легкою недовірою глянув на Софію. — Цікаво буде дізнатися.

— Сподіваюся, у вас знайдеться сотня гарних дівчат і жінок, — з усмішкою сказала Вітте.

— Тут розташований грецький полк, графине, — блиснув очима командир. — А невродливих грекинь не буває.

— Ну, не кип’ятіться, підполковнику, іншої відповіді я від вас і не очікувала, адже я сама грекиня.

— Я це відразу зрозумів, графине. І тепер я весь увага.

— Князь Потьомкін доручив нам з вами створити амазонську роту.

— Скільки у нас часу, графине?

— Тиждень, може, днів вісім.

— Боюся, що створити щось пристойне у нас не вистачить часу, а ганьбитися неякісною роботою не в моїх правилах.

— Чому ж ви так невпевнені в успіху?

— Дуже складний матеріал ці жінки, якщо були б чоловіки, тоді інша справа!

Тепер настав час ображатися Софії.

— Тихіше, підполковнику. Ви щойно з неприхованим захопленням говорили про грекинь — самі собі суперечите.

У цей час до них наблизився капітан із вродливою жінкою, що ніжно тримала його під руку.

— Дозвольте представити, графине, — мій заступник капітан Сарандакі з дружиною Оленою.

— Ось ми зараз і запитаємо у капітана та його дружини думку про нашу справу, — усміхнулася Софія.

Вона знову виклала мету свого приїзду.

Олена відразу ж заплескала в долоні — так їй сподобалася ідея. Капітан був стриманішим.

— Можна спробувати, — погодився він. — Зрештою, ми нічого не втрачаємо.

Звістка про створення амазонської роти швидко облетіла селище. Навіть Софія не очікувала, що жінки так швидко відгукнуться на заклик зібратися. Але ж це були офіцерські дружини і діти, що не гірше за своїх чоловіків і батьків розуміли, що таке тривога, що таке дисципліна. Саме вони, подумки беручи участь у всіх військових справах своїх рідних, відчували неповноцінне використання себе у цьому бурхливому вирі подій.

І коли Софія оголосила про участь у майбутній зустрічі імператорів не просто в якості статистів, а активних дійових осіб, захопленню жінок не було меж.

Зібралося більше двохсот жінок і дівчат.

Графиня де Вітте запропонувала командування ротою взяти на себе Олені Сарандакі, і майбутній амазонський загін пристрасно її підтримав. Але перш ніж Олена почала підбирати дівчат-наїзниць, Софія відібрала інтендантський загін. Необхідно було швидко зшити вбрання амазонкам (роздобути тканини, взуття, продумати прикраси). На час підготовки роти до виступу потрібні були няньки для маленьких діточок, щоб їхні матері могли спокійно займатися такою незвичною для них справою — навчитися їздити верхи, тримати зброю. Підполковник Чапоні виділив кілька людей на допомогу жінкам для підготовки коней і навчання їзді верхи. Загалом робота закипіла.

Тиждень пролетів дуже швидко.

22 травня царський кортеж прибув до Севастополя. Приїхала туди і графиня Софія де Вітте.

— Усе гаразд, — прошепотіла вона князю Потьомкіну.

Потьомкін запросив гостей до інкерманського палацу, побудованого прямо на скелі. Звідти відкривався чудовий краєвид і на місто, і на бухту.

Вишколені офіціанти, віртуозно лавіруючи між столиками, подали вишукані страви та шампанське.

— Здоров’я імператриці й імператора! — проголосив князь Потьомкін.

— Віват! — підтримали гості.

Потьомкін звернув увагу присутніх на місто. Видовище справді було приголомшливе: міські укріплення, верфі, пристані, велика кількість будинків, адміралтейство, церкви, напрочуд зручна бухта — все це говорило про те, що тут уже майже готова військова база.

— Віват, князь Потьомкін! — виголосив Йосиф II, усміхаючись. Після того як усі осушили келихи, він звернувся до імператриці.

— У цій бухті не вистачає лише маленької дрібниці — самого флоту.

— Не все відразу, ваша величносте, — відповів за Катерину князь. — Дайте нам ще трохи часу.

У цей момент граф Сегюр, що спостерігав за морем у підзорну трубу, вигукнув.

— Бачу декілька кораблів на рейді!

— Ви все-таки вирішили нас здивувати, князю, — зауважив Йосиф II.

— О ні, ваша величносте, я і сам здивований не менше вашого — звідки тут узятися кораблям? — Потьомкін узяв підзорну трубу і похитав головою.

— На головному кораблі турецький прапор, — Сегюр здивовано поглянув на Потьомкіна.

— Нічого не розумію, — князь дістав хустку і витер спітніле чоло.

Несподівано з гармати на флагманському кораблі з' явився димок, а потім усі почули і звук пострілу. І відразу ж почалася стрілянина з інших кораблів. Гармати стріляли по будівлях на північній стороні Севастополя. Серед гостей почалася легка паніка.

— О Боже, там наші склади з боєприпасами! — закричав Потьомкін.

І справді, в цей момент від влучення ядер у будівлі пролунали потужні вибухи.

Видовище було настільки ефектним, наскільки й страшним: грім від вибухів снарядів, ракети в повітрі, потоки розпеченої лави. А через кілька миттєвостей ракети в повітрі стали більше схожими на феєрверк, і всі присутні побачили в небі два вензелі — Катерини II і Йосифа II.

Усі з подивом і захопленням поглянули на Потьомкіна.

Князь, усміхаючись, показав рукою в бік бухти.

— Панове, дозвольте вам представити: флот Чорноморський.

Тільки тут гості звернули увагу, що гармати на кораблях уже не стріляють,