Чарлі Джейн Андерс - Усі птахи в небі (ЛП)

людей і маніпулює ними — бере все, що може отримати, і змушує вас думати, що вона робить це вам на користь. Я просто кажу тобі це, як людина. Можливо, це занадто людська справа, щось таке, чого ти не можеш зрозуміти. Не знаю.

— Я не знаю, що сталося в Денвері...

— Я не хочу говорити про Денвер.

— ...тому що там не було Кедді. Загальне інформаційне затемнення. Я навіть не знаю точно, над чим ви там працювали.

— Наука. Ми робили науку. Це був найбільш альтруїстичний проект — я не хочу про це говорити.

Перегрин сказав ще щось, і Лоуренс, навіть не усвідомлюючи, що робить, натис на кнопку вимкнення на великому гітарному медіаторі. Він замислився, чи зможе Перегрин визначити причину вимикання — або яким чином це було зроблено. Екран погас, і Лоуренс засунув Кедді в сумку.

Лоуренс настільки розізлився, що вибіг на пляж і викинув свої туфлі в океан, скинувши їх одну за одною. Лоуренс був у ненормальному стані, він це знав, тому що який дурень викидає взуття за кілька миль від дому? Його очі були заплющені, і він дихав важко і уривчасто. Він хотів викинути Кедді у море також, але йому потрібні були відповіді — більше, ніж він потребував взуття. Він закричав, а потім крикнув знову і знову. Хтось спустився з вулиці, щоб переконатися, що ніхто не помер, а Лоуренс уже досить заспокоївся, щоб сказати:

— Я в порядку, все в порядку. Просто мені... Я в порядку. — Людина пішла геть, чоловік або жінка, або хто б це не був. Лоуренс заревів на океан, і той зашумів хвилею у відповідь. Ще одна суперечка, у якій він не міг перемогти.

Не було автобуса, не ходили трамваї. Тож Лоуренс йшов по гальці і асфальту, розбиваючи нігті об виступи, і витираючи діри на шкарпетках. Сподіваюсь, що я крокую туди, де є скло, думав Лоуренс. Сподіваюсь, що знищу свої ноги.

Він згадав зібрання на складі HappyFruit, де прозвучала можливість статистично нетривіального випадку, що їхня машина може розірвати величезну планету на шматки. Можливо, він повинен був розповісти Патриці, над чим вони працюють, особливо після того, як вона зберегла Прию. Можливо, вона знала більше про те, що могло статися. Можливо, Земля справді була кришталевим м'ячем, з яким вони вирішили погратися. Але вони були достатньо обережні. І лише хотіли провернути цю справу, тому що всяка інша надія здавалася загубленою. Вони хотіли мати таку можливість.

Прогулянка босоніж тепер здавалася занадто буквальним мучеництвом. Лоуренс зітхнув, витягнув Кедді, і штовхнув маленьку клавішу з супержирним окличним знаком. Кедді повернувся до життя.

— Лоуренс, — сказав голос.

— Так, що?

— Пройдіть два квартали, до Кіркхема. Остання модель KІА з розбитими фарами буде приблизно за вісім хвилин. Вони знайдуть для вас місце.

Лоуренс задумався, як можна їхати в темряві, коли розбиті обидві фари, але у Kia хтось сидів на пасажирському сидінні, тримаючи на колінах прожектор, який він бачив на рок-концерті в невеликому нічному клубі.

Після цього у Лоуренса з'явився новий старий друг, і лише одна тема була поза межами. У нього було мільйони питань до Перегрина, але Лоуренс не хотів навіть чути про неї. Так чи інакше Кедді все одно намагався, але Лоуренс просто натискав кнопку "off" у той момент, коли це ім'я згадувалося або Кедді натякав на нього. Так тривало кілька тижнів.

Лоуренс не був впевнений, що він повинен простити Патрицію, якщо він не міг пробачити сам собі. Це було би брудно. Не так, як у шафі з набором електронних компонентів, проводів та інших матеріалів, які можна розкрити, розібрати і зібрати в пристрій з деякими змінами, а брудною гниллю, як щось мертве і гниле.

30

... Мертва всередині, навіть при тому, що сонячні промені освітлювали її обличчя і плечі, відбиваючись від хмари під її ногами.

Кармен Едельштейн казала щось Патриції про серйозну необхідність. Але розум Патриції був зайнятий Лоуренсом, вірніше тим, як він заволодів її довірою. Дурна. Вона повинна була знати його краще. Вона не змогла зосередитися на уроці трікстера, і тепер намагалася надолужити. Вона посміхалася, фліртувала і програвала. Цей сірий світ ніколи не побачить, як вона пройде через нього. Вона була б найменш збудливою відьмою, адже вона навіть не існувала — хіба як хірургічний інструмент. Вона потребувала...

— Ви зовсім не слухаєте, що я кажу. — голос Кармен звучав розважливо, вона не злилася.

Патриція знала, що Кармен краще не брехати. Вона повільно похитала головою.

— Подивіться, — сказала Кармен — он туди, вниз. Що ви бачите?

Патриції довелося нахилитися, борючись зі страхом падіння з хмари в океан, який був далеко внизу. Стоячи на хмарці, вона відчувала себе менш м'якою і більш хрусткою, ніж очікувала.

Щось схоже на чорного скорпіона плавало на воді внизу: стара запущена нафтова платформа та розкішний прогулянковий лайнер, пришвартований до неї, які стали незалежною нацією — Седонією.