Гарольд Роббінс - Пірат

Бейдр підняв слухавку. Голос Юсефа звучав весело.

— Я ось тут, у готелі, в місті, і я привіз із собою з Парижа щось дуже особливе,— сказав він. — Чи не хочете ви приїхати й повечеряти?

— Думаю, що не зможу.

— Шефе, ви ж знаєте мене. Коли я говорю, що щось особливе, то так воно і є. Ви навіть не уявляєте, яка в неї фігура, і вона навіжена, зовсім навіжена. І хоч що б ви придумали, вона все охоче зробить.

— Прибережи її на пізніше. Якось іншим разом. У нас сьогодні на вечерю запрошені люди.

— Тоді, можливо, завтра вранці.

— Це теж виключено. Завтра вранці я маю вдома декілька зустрічей.

— То коли ви бажаєте зустрітися зі мною? — спитав Юсеф. — Завтра за обідом?

— Весь день забитий. Приходь сьогодні пізно ввечері.

— Сьогодні пізно ввечері? — в голосі Юсефа відчулося занепокоєння.

— Так. Мої вечірні гості розійдуться десь опівночі. Припустимо, ти з'явишся тут десь о пів на першу.

— Ви впевнені, що не хочете приїхати сюди? — перепитав Юсеф. — Дівчина буде дуже розчарована. Я розповідав їй, який ви великий чолов'яга.

— Купи їй якийсь дріб'язок у ювелірній крамниці готелю і віддай їй з моїми вибаченнями, а ще скажи їй, що я шкодую так само, як і вона.

— Гаразд, шефе. Тоді, до зустрічі вночі. О дванадцятій тридцять, так?

— Так,— сказав Бейдр і поклав слухавку. Він усе ще сидів у напівтемряві бібліотеки, коли до кімнати зайшла Джордана.

— Хлопці лягають спати,— сказала вона.— Вони питають, чи ти не піднімешся, щоб побажати їм на добраніч.

— Авжеж,— сказав він, зводячись на ноги. Він рушив повз неї, коли вона зупинила його, взявши за руку.

— Щось негаразд? — спитала вона, дивлячись йому в обличчя.

— З чого ти взяла?

— У тебе стурбований вигляд. Хто це тобі телефонував?

— Юсеф. Він приїде зустрітися зі мною після того, як розійдуться гості.

— Ого.

— Він приїжджає один. Нам треба обговорити дуже важливі справи.

Вона мовчала.

— Він тобі не подобається, чи не так?

— Він ніколи мені не подобався,— відповіла вона. — Ти це знаєш. Він схожий на тих людців, що вештаються навкруг тебе зграєю. Вони гуртуються, ніби хижі круки, в надії поласуватися недоїдками. А тим часом плазують перед тобою, ніби перед яким богом. Є ще один такий, якого я бачила двічі: раз на яхті, а раз у Каліфорнії, після того як ти поїхав. Алі Ясфір. Це одне кодло.

— А я й не знав, що він був у Каліфорнії,— сказав Бейдр.

— Він там був. Я бачила, як він заходив до «Поло Лаундж». Якраз тоді, коли ти виходив. Він ішов на зустріч з Юсефом. Я б не наважилася стати спиною до жодного з них.

Він уважно дивився на неї. Дивно, що вона змогла пов'язати цих двох докупи. Вона спостережливіша, аніж він гадав.

— Сходи в спальню,— сказала вона. — Хлопці чекають, і в тебе залишається обмаль часу, щоб одягтися, перш ніж прибудуть наші гості.

— Гаразд.

— Бейдре!

Він знову обернувся.

— Дякую тобі.

— За віщо?

— Я ніколи не бачила хлопців такими щасливими. Ти знаєш, що за ці два тижні ти провів з ними більше часу, ніж за минулі три роки? Їм подобається, коли батько поруч. Мені теж.

— Мені також сподобалося.

— Сподіваюся, що у нас буде більше таких можливостей. — Вона поклала свою долоню на його руку. — Дуже вже давно так не було, як зараз.

Він не поворухнувся.

— Ти гадаєш, що такі тижні у нас ще будуть? — спитала вона.

— Побачимо. Завжди так багато роботи.

Її долоня сповзла з його руки. Вона намагалася надати своєму обличчю байдужого виразу.

— Краще поспіши,— сказала, відвертаючись від нього. — Я маю перевірити останні приготування до вечері.

Він дивився, як вона йде до дверей великої зали. І тільки після того, як вона зникла, він пройшов до холу і східцями піднявся до кімнати хлопців.

Вони сиділи у своїх ліжках і чекали на нього. Він заговорив по-арабському:

— Вам було весело сьогодні?

— Так, тату,— відповіли вони майже хором, тією ж самою мовою.

— Мама сказала, що ви хотіли побачити мене.

Діти переглянулися.

— Ти проси його,— сказав Мухаммед.

— Ні,— відповів Самір. — Проси його ти. Ти старший.

Бейдр засміявся.

— Хай будь-хто із вас попросить, а то мені треба йти одягатися.

Мухаммед глянув на батька. Його очі були широко відкриті й серйозні.

— Нам подобається тут, тату.

— Я радий,— сказав Бейдр.

Поглядом Мухаммед просив у молодшого брата підтримки.

— Мені теж подобається,— сказав Самір тоненьким голоском. Він поглянув на свого