Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Ти мені зразу сподобалася, я чекав коли ти вийдеш на вулицю з своїм братом, щоб познайомитися з тобою. А ти, що відчула, коли вперше мене побачила? — глянув ніжним поглядом на кохану.

— Чесно я боялася тебе, але через наполегливість Макса все ж познайомилася, і відчула, який же ти класний хлопець, бо тільки ти хотів грати зі мною в моїй дівчачі ігри, і бути моєю дитиною, хворим.

— Тільки після того ми удвох отримували, за те що не хотіли гратися з Максом, бо він хотів грати в одне, а ти в інше.

— А ти завжди був на моєму боці. Тоді були чудові, безтурботні часи, — з сумом констатувала факт Мія.

— А ну не засмучуйся, сьогодні час для веселощів, а не для суму! — вигукнув підбадьорливо я, обійнявши кохану за плече.

Після чого ми дружно плигнули в воду, яка була холодною та освіжаючою. Ми насолоджувалися цим часом проведеним в озері, я катав кохану на своїй спині, а вона тримаючись руками за мої плечі мило посміхалася і плескала ногами по воді. Бризки води розліталися навколо нас створюючи цей момент більш атмосферним. Зупинившись, Соломія обвела мій пояс своїми ногами, я однією рукою тримав її за спину. Дивився їй ніжно в очі наповнені коханням до мене, а вона дивилася на мене. Не стримавши від емоцій ми торкнулися одне одного губами, які переросли в пристрасний поцілунок сповнений кохання. Я насолоджувався її медовими, з легка пухкими губами. Після цього ми вийшли на берег і пішли до нашого будиночка вирішивши продовжити нашу пристрасть в більш зручному для цього місці.

Ми проводили дні, гуляючи уздовж берега, тримаючись за руки, і занурювалися в холодні обійми озера. Ночі ми проводили біля вогнища, розмовляли про наші мрії, плани на майбутнє і про те, як подолати всі труднощі разом. Її сміх, ніжний і мелодійний, змішувався з потріскуванням вогню і шумом лісу, що створював симфонію щастя. Коли небо було всіяне зірками, ми сиділи на березі, обійнявшись.

— Ми будемо разом завжди, незважаючи ні на що, — прошепотіла Мія, та притулилася до мене ще ближче.

Її слова були мов музика для моїх вух, і я відчув, як тепле почуття розливалося всередині мене. Але навіть у цьому раю, далеко від усього, відчувалося, що буря ще не минула. Повернувшись додому, ми знали, що зіткнемося з новими випробуваннями. Але тепер ми були готові до цього, сильніше ніж коли-небудь. Ми знали, що наше кохання — це наша найсильніша зброя, і що ми зможемо подолати все, що життя нам підкине. Ми повернулися до звичного ритму, але ця ідилія тривала недовго. Вранці, коли сонце лише починало підніматися, Мія прокинулась з тремтінням у руках. Її очі були наповнені тривогою, і я відчув, як хвиля холоду пробігла по моїй спині.

— Мені наснився жахливий сон, — сказала вона тихо. — Немов наше щастя було ілюзією, яка ось-ось розтане. Однаково щось темне й невідоме наближалося до нас.

Я обійняв її, намагався заспокоїти.

— Це був лише сон, — запевнив я.

Але з кожним днем тривога Соломії зростала. Вона стала більш замкнутою, часто задумувалася і втрачала апетит. Я намагався розрадити її, але її неспокій проникав у наші будні, затуманюючи щасливі моменти. Її сни посилилися і вона часто прокидалася від них вночі. Мія сиділа задумливо водячи виделкою по тарілці.

— Кохана, тебе щось турбує? — запитав стурбовано я.

— Назаре, я  хочу повернутися додому, до батька, адже сни посилюються і з кожним разом вони все страшніші, — промовила вона дивлячись на мене своїм серйозним поглядом.

— Що ти бачиш у своїх снах? — поцікавився, не видаючи своєї стурбованості.

— Кожен із моїх снів зв’язаний із страхом втратити тебе, або з тобою щось станеться.  Я боюся, що настане день і батько завдасть тобі якихось травм, тому я повернуся, але ми як і раніше зможе бачитися на нашому місці в парку біля річки, де разом проводити час, — сумним голосом промовила кохана.

— Ти розумієш, що батько просто маніпулює тобою, — запевнив її я.

— Так, і в нього це добре виходить, але я люблю його і нічого не можу з чим зробити, — досить виразно наголосила на своєму вона.

— Чомусь мені здається, що це пастка і він зробить усе, щоб одружити тебе на Іллі, — продовжував запевняти її, але Мія стояла на своєму.

—  Ось тільки я не збираюся заміж за Іллю, і батькові не вдасться мене переконати, а поки я піду збирати речі.

Соломія повернулася до будинку, і її жахливі сни припинилися. Іноді мені здавалося, що вона обманювала мене й вигадала ці сни, щоб повернутися до батьківського дому й не бути зі мною. Можливо, я сам придумав це, боячись втратити її назавжди.