Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен

— …Ваша Ясновельможносте.

З диханням до нього повернулося почуття пристойності, і це було на щастя. Месьє де Майє не сприймав безцеремонного поводження, якими б не були його причини.

— То є пройдисвіт, — продовжував месьє Масе, — хитрий лис. Він нічого не хотів слухати про Абіссінію. Довелося йому пообіцяти…

— Що саме?

— Сто екю.

Консул відступив на крок.

— Що ж ви робите!

— За ці гроші він говоритиме.

— То що ж він таке розповість за ті сто екю?

— Ваша Ясновельможносте, обіцяйте мені не зламати слово, яке я дав. Інакше все пропало.

— Звичайно, я сплачу. Але що він сказав?

— Поки що нічого.

— Ви глузуєте з мене! — сказав месьє де Майє з таким виглядом, ніби збирався піти з кімнати.

— Обіцяйте, Ваша Ясновельможносте. Він говоритиме. Він скаже вам, що потрібно Негусові.

Месьє де Майє помовчав.

— Ну, добре, — сердито сказав він нарешті. — Чого ж ви чекаєте? Покличте його.

Гаджі Алі виявився з тих, по кому ні за що не здогадаєшся, де вони народилися. Достоту худий — якщо судити по кістлявих долонях та запалих щоках — він мав тонкі риси, ніс із горбинкою, важкі повіки та мідного кольору шкіру, завдяки чому міг би зійти за єменця в Ємені, за араба — в Єгипті, за абіссінця — в Ефіопії та навіть за індуса — в Індії. У найкращому разі його можна було би сприйняти навіть за засмаглого під тропічним сонцем європейця. Зараз він був одягнений у блакитну арабську сорочку, а на ногах мав зелені арабські черевики без задників. У правому вусі його висіло кілечко. Він стиснув долоню консула проміж своїми двома розкритими долонями, зробив спочатку щось на зразок потрійного доземного поклону, потім поклав праву долоню на серце і, на завершення, поцілував собі пальці.

Месьє де Майє призвичаїв себе стійко витримувати усі ці різноманітні, але, як йому здавалося, надто виснажливі різновиди східних церемоній. Він показав гостю на лавку, і той усівся на неї по-турецьки.

Розпочалася неквапна розмова, яку тлумачив месьє Масе. Гаджі Алі похвалив оздоблення консульства, вроду Короля, про яку він міг судити за портретом, прохолоду сиропу з квіток гібіскуса, який йому принесли, і, нарешті, меланхолійно зауважив, що осіле життя, попри всю його можливу розкіш, все ж таки не може йому замінити зворушливого товариства зірок над головою під час нічного відпочинку. Месьє де Майє люб’язно погодився з цією думкою. Далі розмова не рухалася.

Згідно знаку месьє Масе, консул витяг із секретера шкіряний гаманець, у якому містилася обіцяна сума. Він передав його караванникові, і гаманець негайно зник під складками його туніки. Після цього Гаджі Алі заговорив про Негуса. Теперішній імператор зветься Ісусом. Це перший з таким ім’ям. Йому близько сорока років. Це великий воїн, чиє королівство зараз живе у мирі. Однак він здійснив чимало битв.

— Ефіопи ні в чому не мають потреби, — сказав Гаджі Алі, випереджуючи запитання месьє Масе. — Їхня країна дає їм усе.

— Але ж я чув, — обережно вставив консул, — що Імператор доручив вам привезти йому дещо з Єгипту?

Гаджі Алі відповів дуже коротко.

— Достеменно він сказав: «Не речі», — витлумачив месьє Масе, який знайшов доречним утрутитися.

— Як це: «Не речі»? Що ж тоді? — запитав консул.

— Я не розумію, Ваша Ясновельможносте. Може, якихось тварин?

— Спитайте в нього.

Месьє Масе переклав запитання і купець зайшовся безперервним сміхом. Він тримався за боки; у глибині його широко відкритого рота виднілися — і це було доволі відштовхуюче видовище — чорні пні зубів, пломбованих золотом. Консул утрачав терпіння. Гаджі Алі мало-помалу заспокоївся та витер очі.

— Може він нам пояснити, що його так розвеселило?

— Це, здається, через ваше запитання, — промовив месьє Масе.

— Я сказав: «Йому потрібні не речі», а ви мені кажете: «Тварини». Це дуже смішно! — продовжував труситися від сміху Гаджі Алі.

— Дорогий добродію, — сказав із серцем месьє де Майє, — мені теж здається, що це кумедно. Але ж я хотів би знати, адже ви взяли на себе зобов’язання розповісти нам про це, що ж тоді ви маєте привезти, якщо то не речі й не тварини?

Гаджі Алі знов споважнів.

— Я шукаю людину.

Месьє де Майє переглянувся з месьє Масе.

— Це ж треба, людину! А можна довідатися, кого саме?

— Це державна таємниця, яку я не можу довірити нікому, — сказав купець тоном, котрий не терпів жодних заперечень.

Настало довге мовчання, під час якого месьє Масе зробив консулові знак, щоб той знов відчинив секретер і витяг звідти інший гаманець. Месьє де Майє мовчки, за допомогою страшних гримас, виказав відмову від такої дії. Гаджі Алі, прикривши повіки, удавав, ніби то нічого не бачить. Стомившись від боротьби та почуваючи, що мета вже близько, консул підкорився. Другий гаманець зник під тунікою купця.

— Того року, — почав Гаджі Алі, для якого гаманець був, немов ключ для заводного механізму, — я захворів.

Консул ледве не знепритомнів від такого початку.

— До справи, до справи…

Месьє Масе розсудив, що ці вигуки краще буде не розтлумачувати, та дозволив купцеві самому потихесеньку вийти на пряму дорогу.

— Я захворів, — продовжував той, — і приїхав до Каїру лікуватися. Арабські лікарі не знайшли потрібних ліків. Утім, я їм майже не довіряю. Мені завжди здавалося, що франкські лікарі більш вправні. Я прийшов до вашої колонії, і хтось назвав мені ім’я одного священика. Я пішов до нього. Він був одягнений, як ми, але його одежа була коричневою, і він був підперезаний мотуззям.

— Капуцин, — нетерпляче сказав месьє де Майє.

— Безперечно. Їх тут досить багато. Той був майже сліпим старцем. Я спитав, чи поширюється його сила на тих, хто вірує в Магомета, і мені відповіли, що так. Він насправді зцілив мене.

— Мені дуже приємно це почути, — сказав консул тлумачеві. — Але ж потрібно йому знати, що його здоров’я аніскільки нас не цікавить. Запитайте його, яке відношення все це має до нас.

— Я повернувся до Абіссінії з вересневим караваном, — продовжував купець. — Імператор негайно покликав мене до себе. Небувала річ — він забажав говорити зі мною наодинці. Ось тут-то він і відкрив мені свою хворобу, яка була повністю схожа з тією, від якої зцілив мене той франк.

— І ви повернулися сюди шукати лікаря! — сказав месьє де Майє, обличчя якого від хвилювання зробилося пурпуровим.

Гаджі Алі шанобливо вклонився в знак згоди.

— Чи можу я довідатися, чи… знайшли ви його? — спитав консул.

— Нажаль! — відповів Гаджі Алі, зробивши вкрай сумне обличчя, — старий франк, який зцілив мене торік, помер під час сезону засухи. Він