Рене Генон - Криза сучасного світу, Рене Генон

сенсі вони перебувають під набагато сильнішим впливом сучасного духу, якому вони воліли би протистояти; тож, уживаючи слово «традиція», вони, звісно, не наділяють його тим самим змістом, яким наділяємо його ми.

Посеред ментального хаосу нашої епохи ми стали нерозбірливо застосовувати слово «традиція» до всіх видів речей, почасти дуже незначних, як-от до позбавлених будь-якого змісту звичаїв, що подекуди можуть мати зовсім нещодавнє походження; в інших працях ми вже повідомляли про схожі зловживання щодо слова «релігія». Нам треба остерігатись таких мовних девіацій[53], у яких відливається свого роду виродження відповідних ідей; і той факт, що дехто кличе себе «традиціоналістом», не доводить, що він принаймні приблизно уявляє собі, чим є «традиція» в істинному розумінні цього слова. Зі свого боку, ми категорично відмовляємося використовувати це визначення для всього суто людського; на це особливо важливо звернути увагу саме зараз, у час появи таких висловів, як, наприклад, «традиційна філософія». Філософія не має права на це визначення, тому що вона існує лише в раціональній сфері, навіть якщо вона не заперечує всього, що виходить за її межі, та оскільки вона є всього-на-всього конструкцією, зведеною людьми, позбавленою будь-якого одкровення та одухотворення, вона, якщо коротко, є сутнісно «профанною». Ба більше, всупереч усім ілюзіям, які плекають деякі люди, суто «книжкової» науки не вистачить для виправлення менталітету раси та епохи; ця мета потребує дечого більшого, ніж філософські спекуляції, що, навіть за найсприятливіших обставин, самою своєю природою приречені бути абсолютно поверхневими та більш вербальними, ніж реальними. Щоб реставрувати втрачену традицію, щоб справді оживити її, необхідний контакт із живим традиційним духом, а такий дух, як ми вже зазначали, лишається повністю живим тільки на Сході; втім, дійсно першою необхідністю є наявність на Заході прагнень повернутися до цього традиційного духу, хоча і досі це залишається тільки у формі прагнень і нічого більше. Деякі течії «антимодерної» реакції, котрі, на нашу думку, все ще не набули завершених форм, можуть тільки підтвердити це припущення. Хоча їх критична та негативна природа є довершеною, вони все ж далекі від відновлення істинної інтелектуальності й розвиваються виключно у межах досить обмеженого ментального горизонту. Та це вже щось — у тому сенсі, що це ознака стану душі, чий слід складно було би віднайти ще декілька років тому; якщо всі мешканці Заходу вже не одностайні щодо виключно матеріального розвитку сучасної цивілізації, це може бути ознакою того, що надія на порятунок ще не втрачена повністю.

Як би там не було, якщо припустити, що Захід усе ж зможе якимось чином повернутися до власної традиції, його протистояння зі Сходом буде вирішене у такий спосіб та припинить власне існування, оскільки воно постало виключно внаслідок відхилень, які побутували на Заході, насправді воно є лише протистоянням традиційного та антитрадиційного духу. Тому, всупереч вищенаведеним поглядам, одним із перших результатів повернення до традиції неодмінно став би союз зі Сходом, природний для всіх цивілізацій, наділених схожими чи рівнозначними елементами, і так само правомірний тільки для них, тому що виключно ці елементи здатні створити єдину основу, на яку може спиратись такого роду порозуміння. Істинний традиційний дух завжди і всюди є одним і тим самим, у якій би формі він не поставав; різноманітні форми, які цілеспрямовано пристосовуються до тих чи тих ментальних умов та окремих часових та просторових чинників, являють собою вираження єдиної істини[54]; та ми повинні бути в змозі помістити себе в порядок чистої інтелектуальності[55], аби відшукати цю фундаментальну єдність у показній множинності. Навіть більше, саме в інтелектуальній сфері можливо віднайти принципи, начала всього — як умоглядного, так і належного до сфери вжитку; саме тому першочерговою необхідністю є згода щодо цих принципів, оскільки це дійсно наріжний момент на шляху до встановлення насправді глибокого взаєморозуміння. Як тільки їх почнуть розуміти належним чином, згода стане самоочевидною. Зазначимо також, що знання принципів, яке є знанням par excellence та метафізичним знанням в істинному сенсі слова, є універсальним, як і самі принципи, а тому воно повністю вільне від індивідуальних випадковостей, які, навпаки, втручаються у справу на етапі застосування цього знання. Ця суто інтелектуальна сфера являється єдиною, позбавленою необхідності в зусиллях, спрямованих на узгодження різних типів ментальності. Ба більше, коли цю роботу буде завершено на інтелектуальному рівні, треба буде тільки розвинути її результати до встановлення згоди і в інших сферах, оскільки, як ми вже зазначали, саме від цього рівня прямо або опосередковано залежить решта. З іншого боку, згода, досягнута в якійсь сфері, що лежить поза межами сфери принципів, завжди буде нестабільною та нетривкою й нагадуватиме радше дипломатичну домовленість, аніж дійсний союз. Ось чому, повторимо це ще раз, справжнє взаєморозуміння може зійти тільки зверху, а не знизу, і це слід розуміти двояко: починати треба з вищого, тобто з принципів, поступово спускаючись до різних рівнів їх застосування, водночас завжди зберігаючи ієрархічну залежність, що існує між ними. Це завдання, за самою своєю природою, може лягти на плечі тільки еліти, надаючи їй істинної та повної значущості: такою ми бачимо виключно еліту інтелектуальну, адже, на наш погляд, ніякої іншої еліти й не існує[56], всі ж зовнішні соціальні відмінності не мають жодного значення з точки зору, якої ми дотримуємося.

Декілька цих міркувань здатні вказати на те, чого бракує сучасній західній цивілізації не лише для ефективного зближення з цивілізаціями Сходу, а й щоби бути нормальною та повноцінною цивілізацією; втім, відверто кажучи, ці два пункти переплітаються настільки сильно, що в них можна вбачати єдність, і ми вже навели причини, чому це так. Тепер нам доведеться більш повно розібрати сутність антитрадиційного духу, що, за своєю природою, є духом сучасним, та його наслідки, які розгортаються у безжальній логіці поточних подій; але перед цим нам слід наголосити на ще одному моменті. Ми наполягаємо не на «антизахідності», якщо можна використовувати це слово, а лише на рішучій «антимодерності»[57], оскільки вона — це єдина справжня спроба вивести Захід із хаосу, в якому він опинився; та, з іншого боку, жоден вірний своїй традиції представник Сходу не може мислити інакше, ніж ми самі; тому, безумовно, противників Заходу як такого набагато менше — адже така позиція здається позбавленою сенсу — ніж Заходу, котрий ототожнюється з сучасною цивілізацією. Є і ті, хто кажуть нині про «захист Заходу», що насправді дивно, адже, як ми побачимо далі, саме від нього йде загроза всеохопної руйнації та втягнення людства у вир хаотичної життєдіяльності. Дивно, стверджуємо