Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

Дан вже вийшов з ванної й за чимось уважно спостерігає через вікно, але почувши мій голос різко повертається обличчям до мене.

Чоловік дивиться на мене, як на божевільну та мені байдуже. Не важливо, що з мене капає вода наче зі стріхи, що зуб на зуб не попадає, що босі ноги зовсім стали холодними, на обличчі грає дурнувата дитяча посмішка. Все ні по чому, головне доказ. 

Дан бере у руки мій диплом й з цікавістю відкриває його. Я бачу як його темні очі  зацікавлено бігають рядками й густі брови здіймаються вгору.

Ну що негіднику з'їв свої слова?

-- Неочікувано! Ти й справді мене здивувала, але це нічого не означає, -- віддає мені диплом й нагороджує іронічним поглядом. 

-- Що ти хочеш сказати? Я не розумію! -- злякано питаю Дана. 

-- Лише те, що диплом який ти мені показала належить Піоні Зуяр. Тут немає потрібної мені інформації. Піона, Поліна для мене це одне і теж. Піона доволі незвичне ім'я. Можливо тебе так і нарекли при народженні, але в житті ти Поліна? Хто ж може знати правду. 

-- Моє справжнє ім'я Піона. Так мене назвали мої батьки  на честь бабусі. У мене й прізвище не українське, тому що мій тато не українець. Сестрі з іменем пощастило більше.

-- То виходить, що ти адвокат!? 

-- Як бачиш! 

-- Але працюєш не за фахом!?

-- Це лише зараз. В майбутньому я планую повністю присвятити себе адвокатській практиці й побудувати успішну кар'єру адвоката.

-- А клієнтів ти на пляжах та нічних клубах шукатимеш?

-- Ти ідіот. Я не знаю, як з тобою говорити,  -- зітхаю від безсилля, бо Дан все одно мені не вірить. 

-- Ні, я не ідіот, бо бачу тебе наскрізь. Саме це тебе й бісить. Ти не змогла обвести мене навколо пальця. 

-- Я втомилася й хочу відпочити. Мені потрібно переодягнутися. З тобою марно вести розмову, бо ти просто йолоп, -- викрикнула я, й розвернувшись хотіла піти до ванної кімнати, але Дан дуже спритно схопив мене за талію й притягнув до себе.

-- Я ж мокра! -- скрикую, впершись долонями йому в груди. 

-- Не важливо, коли я так сильно хочу тебе. Просто тут і зараз, тому не вдавай недоторку, а задовольни моє маленьке невинне бажання. Я ж все-одно не заспокоюся до тих пір, поки не спробую тебе, як коханку. Судячи з того, що мені довелося дізнатися про тебе, у ліжку  ти неперевершена. Не лякайся так. Сьогодні я не буду тебе трахати, бо це вже зробив хтось інший, але від поцілунку я не відмовлюся. 

Схопивши мене за горло покидьок накинувся на мої губи. 

Я злякалася! Злякалася так сильно, що аж тіло вкрилося холодним потом, бо ще ніколи в житті я не була так тісно притиснута до тіла свого запеклого  ворога. 

-- Ненавиджу! -- шепочу одними губами.                      

-- Ну хоч ненависть у нас взаємна, -- чую гарчання у відповідь. 

Негідник Дан зчепив наші тіла наче магніти. Його гаряча шкіра боляче обпікала мою. Та найгірше мене лякало збудження чоловіка, яке я відчувала на своєму стегні. Моє тіло тремтіло і я зрозуміла, що червонію від сорому. 

Коли наші погляди зустрілися я чітко прочитала те, що написано на обличчі цього хтивого самця. Я спробувала вирватися з чіпкого захвату, але Дан не дав мені цього зробити запустивши руки у мокре волосся.

-- Хочеш я розповім тобі про що ти зараз думаєш, -- промуркотів Дан, наче дика кішка. 

-- Краще відпусти мене, -- з відчаєм простогнала я, відчуваючи, як в душі росте непоборний страх.

-- Не хочу ... відпускати. Тепер ти належиш мені, гаряча штучко. Навіть боюся уявляти яка ти в ліжку з чоловіками. Боюся, що не зможу відповідати твоїм вимогам, бо твій досвід надто об'ємний, -- знущався наді мною Дан.

 Здається його приниження ніколи не закінчаться. Кожного разу він знаходить нові образи, болючіші за попередні. Я ще раз спробувала відштовхнути його від себе, але спроба виявилася марною. Це лише розбурхало бажання Дана заволодіти моїми губами.

Поцілунок з присмаком жовчі на губах.  Я відчула як підкошуються мої ноги й, щоб не впасти необачно схопилася за лікоть негідника, який по-своєму зрозумів мій жест. Бажання переплелося з ненавистю. Язик змія миттю ковзнув у привідкритий рот й почав володарювати, відчуваючи себе господарем мого тіла. 

У мене паморочилося в голові й дихання стало переривчастим. Дан з легкістю підхопив мене на руки. Невже віднесе до спальні, щоб виконати свої погрози?

-- Прийми теплий душ й одягни щось сухе. Ти й справді можеш застудитися, а мені не потрібна коханка у якої нежить та висока температура, -- сказав Дан, коли приніс мене до ванної кімнати й поклав одразу до душової кабіни. 

-- Дякую за турботу. Вона просто неоціненна,  -- просичала я, з гуркотом зачинивши дверцята кабіни просто перед самим носом Дана.