Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

На ферму їдемо мовчки. Точніше, дядько Степан розмовляє з Данилом, а я дивлюся краєвиди, що мигають за вікном. Знову шкодую, що не взяла з собою камеру. Я знаю, що є мобільний, на який можна також круто пофоткати, але в дечому я прихильниця консервативних поглядів і люблю походити з камерою на шиї та познімати пейзажку чи ще щось цікаве, звернувши особливу увагу на деталі, які  непомітні на перший погляд. Зафіксувавши їх на камеру, вони набувають нового сенсу. 

— Приїхали, вигружаємося! — бадьоро сповіщає дядько Степан. 

Я виходжу з автівки вже не така впевнена і мій стан одразу помічає Данило. Підходить ближче до мене і легко обіймає. Я знову напружуюся, бо не звикла до такої поведінки з боку чоловіків. Роман мене ревнував, тож я ніколи не дозволяла собі чогось подібного.

— Розслабся, — просить Данило. — Я вже казав, що тобі сподобається це літо. Так і буде. 

— Сподіваюся!

— Марто, я така рада, що ти повернулася до нас, — на зустріч виходить тітка Марія. — Впевнена, що тобі сподобається тут і що наступного літа ти захочеш знову сюди приїхати. 

—  Я їй якраз те саме кажу, —  усміхається Данило, бере мої речі і заносить в будинок.