Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

Браслет у вигляді золотої змійки на руці господаря маєтку несподівано ожив. Рептилія розімкнула пащу, у якій раніше тримала свій хвіст, і зашипіла на Серапіну. Але демониці знадобився лише один погляд, щоб істота знову вдала з себе металевий аксесуар.

Я приголомшено дивилася на першого побаченого у своєму житті Стража – породження демонічної душі та ідеального охоронця. Все ж таки Ілліор прибіднявся, бажаючи показати, що він слабкий, адже створювати Стражів здатні тільки дуже сильні демони. Хоча, якщо містер ат Янрі говорив правду, тоді мені страшно уявити силу Серапіни.

Мій погляд швидше ковзнув на руки жінки, але ніяких прикрас на них не помітила. Замислено підвела голову і зіткнулася з поглядом демонічних очей.

- Мій Страж на руці Локайна, - пояснила Серапіна, не чекаючи питання. Вона стрільнула очима у бік чоловіка і мстиво додала: - Тому, що він сильніший.

- Люба, - важко зітхнув Ілліор, зобразивши на обличчі вселенську скорботу, а потім обернувся до мене: - Гвенето, скажіть моїй дружині, що таке не можна вимовляти поряд із тендітним чоловічим его.

Серапіна насмішкувато пирхнула, Загір зцідив посмішку в кулак, а я відставила келих убік і зробила невизначений жест рукою:

- За моїми спостереженнями поруч із чоловічим его протипоказано навіть голосно дихати.

На мені схрестилися відразу три скривджені погляди, а місіс ат Янрі весело засміялася:

- Ви неймовірно праві, місіс Лурі. Ваш чоловік переїхав із вами до Ізаріди?

- Ні, - цього разу вдалося відповісти спокійно. - Ми нещодавно розлучилися. Він залишився в Арнолі.

- О, вибачте, я не хотіла зачепити неприємну тему, - збентежено підібгала губи демониця.

- Нічого страшного, - поспішила я згладити незручність. Скосила очі на Загіра і додала: — Все йшло до розлучення майже з початку нашого шлюбу. Таке буває, ми просто помилилися у своєму виборі. Жодних жахливих історій у моєму шлюбі немає.

- Це тішить, - Серапіна посміхнулася впевненіше. - Отже, у вас є чудовий шанс розпочати життя у новому місці. Я вам навіть трохи заздрю…

- З чого б це? - миттю насупився Ілліор. Очевидно, дружина знову неправильно дихнула на надчутливе его. - З якого часу моя дружина почала замислюватися про початок нового життя?

Жінка зміряла демона задумливим поглядом і перебільшено сумно зітхнула.

- Любий, ми з тобою з самої академії разом, ну куди я від тебе подінусь?

Містер ат Янрі у відповідь на цю фразу чарівно посміхнувся. Іскорки в його очах спалахнули при погляді на дружину так, що мені стало незручно. І водночас трохи заздрісно. Мій колишній чоловік не дивився на мене так навіть у нашу весільну подорож.

Більше в розмову я не втручалася. Демони трохи згадували навчання в академії. Виявилося, що всі вони навчалися в Голданарі. Я прислухалася краєм вуха, імітуючи інтерес до обіду. Страви були дуже смачними, шкода, що я не мала настрою, щоб повністю насолодитися ними.

Мій погляд раз у раз притягував до себе Валдор Валенті. Чоловік їв, розсіяно прислухався до розмови демонів, але частіше його погляд блукав по їдальні, через окуляри він розглядав стіни, стелю та підлогу.

За вікнами все тривала злива. Шелестіла вода, свистів вітер. Негода пофарбувала гарні краєвиди острова у сірий колір.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно