Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

Констанц Лейн дістала з ящика памфлет і звіри­лася з червоними цифрами.

— Наші розцінки не малі.

Хлопець навіть не глянув на цифри.

— Гроші не проблема. Я просто зараз можу пере­вести гроші зі свого рахунку у швейцарському банку. Через п’ять хвилин на вашому власному рахунку осядуть п’ятсот тисяч фунтів. Мені лише потрібне місце на одну ніч.

Сума справила враження. Констанц подумала про всі підтяжки, які зможе зробити. Але все одно вага­лася...

— Як правило, неповнолітні не можуть залишати в нас тіла своїх родичів. Такий закон.

 Артеміс подався вперед.

— Докторе Лейн. Констанц. Те, що я тут роблю, не зовсім законне, але я нікого не скривджу. Одна ніч — і ви багата жінка. Завтра в цей самий час ви побачите мене востаннє. Ані тіла, ані скарг.

Доктор провела рукою по підборіддю.

— Одна ніч?

— Лише одна. Ви навіть не знатимете, що ми тут.

Констанц витягла із шухляди люстерко й уважно оглянула своє відображення.

— Телефонуйте в банк,— сказала вона.

Стоунхендж, Вілтшир

На півдні Англії з’явилися два порти ЛЕП. Один у самому Лондоні, але він був зачинений, бо фут­больний клуб «Челсі» збудував свій стадіон просто над портом.

Інший розташовувався у Вілтширі, поряд із тим місцем, яке люди називали Стоунхенджем. Люди Бруду мали кілька теорій щодо походження кон­струкції. Її називали і портом прибульців, і місцем, де поганці поклонялися своїм богам. Правда була не та­кою гламурною. Стоунхендж, власне, був місцем роз­дачі їжі на хлібі. Тобто, людською мовою — піцерією.

Гном на ім’я Ваг зрозумів, що багато туристів забувають прихопити із собою бутерброди, коли рушають на поверхню, тож заснував поряд із терміналом крамничку. Ідея виявилася дуже вдалою. Під­ходите до одного з віконець, називаєте, що вам по­класти на хліб, і через десять хвилин наминаєте свого бутерброда. Звісно, Багові довелося переїхати під землю, коли люди навчилися говорити повними реченнями. До того ж від сиру земля стала якоюсь м’якою. Дві будочки навіть завалилися.

Через постійну активність на поверхні ельфам було дуже важко отримати візу до Стоунхенджу. Втім, хіпі бачили ельфів щодня, і на сторінки газет ця інформація не потрапила. Холлі була поліцей­ським офіцером, тож проблем з візою не мала. Реко­нівський значок відкривав перед нею всі підйомни­ки, що вели на поверхню.

Але й реконівський значок не допоміг би, якщо не було виверження лави. А підйомник до Стоунхен­джу спав уже понад три століття. Жодної іскорки. У разі відсутності виверження Холлі довелося б леті­ти туристичним транспортером.

Найближчий рейс був увесь переповнений, але на щастя, в останню мить хтось відмовився, тож Холлі обійшлася без викидання невинних.

Транспортер виявився розкішним лайнером на п’ятдесят місць. Виділили його спеціально для бра­терства Батів, аби ельфи могли навістити територію своїх предків. Ці гноми все своє життя присвятили піці, і щороку на річницю першого робочого дня Бага вони замовляли транспортер, щоб улаштувати вечірку на поверхні землі. Ласували піцою, пивом і морозивом зі смаком піци. Можна й не говорити, що цілий день вони ходили в капелюхах у вигляді піци.

Отже, шістдесят сім хвилин Холлі провела між двома пропахлими пивом гномами, які горланили пісню:

Піца, піца,

Подія значна.

Багато начинки

І дуже смачна.

У пісні було сто чотирнадцять куплетів. І всі в та­кому ж дусі. Іще ніколи Холлі не була такою щас­ливою, як тієї миті, коли побачила швартові вогні Стоунхенджа.

Термінал був дуже великим, він міг похвалитися трьома коридорами для оформлення віз, комплек­сом розваг і магазинами дьюті-фрі. Останньою суве­нірною новинкою був бегемотик-хіпі, якому можна було натиснути на животик і почути: «Розслабся, чу­ваче».

Значок допоміг Холлі швиденько пройти чергу до таможні та піднятися на поверхню службовим ліф­том. Останнім часом вийти зі Стоунхенджу стало трохи легше, бо Люди Бруду його огородили. Вони захищали свою спадщину, як вони вважали. Як не дивно, але Людей Бруду більше цікавило минуле, ніж теперішнє.

Холлі надягла крила і, отримавши сигнал від контрольної вежі, відкрила шлюз і злетіла на висоту семи тисяч метрів. Було дуже хмарно, але вона все одно увімкнула захист. Тепер її ніхто не помітив би. І для людей, і для їхніх приладів вона стала невиди­мою. Тільки пацюки і два види мавп здатні були ба­чити крізь захист.

Холлі увімкнула навігатор на комп’ютері крил і довірила йому керування польотом. Як чудово зно­ву летіти над землею і спостерігати захід сонця. Її улюблена частина дня. На обличчі у Холлі заграла усмішка. Незважаючи на серйозність ситуації, вона була задоволена. Саме для цього вона і народилася. Служити в Реконі. Літати з вітром і вирішувати складні задачки.

Найтсбрідж, Лондон

Відтоді як Батлера підстрелили, минуло вже майже дві години. Як правило, час між зупинкою серця і відмиранням мозку становить чотири хвилини, але його можна подовжити, якщо знизити температуру тіла. Утоплеників, наприклад, можна повернути до життя через годину після клінічної смерті. Артемісо­ві лишалося тільки молитися, аби його імпровізова­на кріогенна камера протримала тіло Батлера в потрібному стані, доки він зможе перевезти його до «Льодовикового періоду».

Кріогенний інститут мав спеціальні машини для транспортування клієнтів з приватних клінік, де ті померли, до камер інституту. Фургон був обладна­ний генератором і всім необхідним для хірургічного втручання. Навіть якщо традиційна медицина вва­жала спеціалістів із кріогеніки за шарлатанів, від фургона вони були б у захваті, адже він відповідав усім стандартам з обладнання та гігієни.

— Автомобіль коштує майже мільйон фунтів,— повідомила доктор Констанц Лейн Артемісу, коли вони сіди на білосніжні сидіння. На ношах між ними стояла циліндрична кріогенна камера.— Його виго­товили на замовлення в Мюнхені. Він абсолютно за­хищений. Може проїхати по мінному полю і лиши­тися без жодної подряпинки.

Тепер і Артеміс зацікавився.

— Чудово, лікаре. А чи не може він їхати швид­ше? Час спливає. Уже минуло сто двадцять сім хви­лин, відколи мій партнер у такому стані.

Констанц Лейн спробувала нахмуритись, але над бровами не вистачило шкіри.

— Дві години... Нікого ще не оживляли після та­кого довгого часу. Але ж, нікого ще взагалі не ожив­ляли після кріогенної камери.

Транспорт у цьому районі завжди рухався ха­отично. В торговельному центрі сьогодні влаштували розпродаж, тож усюди було повно втомлених покуп­ців із повними торбами. Знадобилося ще сімнадцять хвилин, аби дістатися службового входу «Ан Фан». Як і обіцяли Артемісу, там не було жодного поліцей­ського. Тільки інспектор Джастін Барр стояв на по­розі. Він був просто велетенський, нащадок зулусів, якщо вірити Батлерові. Не важко було уявити його поруч із Батлером у якійсь