Микола Данилович Руденко - Чарівний бумеранг, Микола Данилович Руденко

скажений динго та його помічники у великому казані виварювали голови мертвих туземців, нанизували черепи на мотузки і висушували проти сонця. А щоб добувати оті черепи, скажений динго наймав у гавані білих головорізів. Потім видавав їм за це важкі блискучі кружальця.

Так, так! Ечука давно знає його. Якби не заборона Благородного Какаду, оту дерев'яну фортецю пожерло б велике вогнище. Але Благородний Какаду каже: хто в лісі розпалює велике вогнище, той сам у ньому згорить. Через те люди Ечуки завжди вибирають відкриті галявини і ніколи не роблять свої вогнища великими.

Гостям ні в чому не можна відмовляти. Тільки через те Ечука погодився залишити білого динго живим. Та він добре знав, що підступний динго не поведе їх до печери, а поведе до фортеці, під удари смертельних блискавиць. До печери він заходив сам, а люди з блискавицями чатували біля входу. В печері його легко можна взяти навіть голими руками. Але Благородний Какаду забороняє творити насильство над будь-якою людиною, що потрапила до печери…

Тепер підступний динго не буде у великому казані варити голови відважних воїнів. Благородний Какаду скарав його на смерть рукою Акачі, яка не знає промахів.

Ні, вони не підуть до печери через той вхід, який зробив у скелях білий динго. Той вхід — для людей, у яких серце схоже на мертвий камінь. Вони підуть дорогою, по якій ходили їхні предки.

У кам'яних лабіринтах чистим вогнем палають трав'яні смолоскипи. Вони не чадять — люди Ечуки знають такі смоли, що дають чистий, бездимний вогонь. З чадними смолоскипами сюди не можна заходити під загрозою смерті.

На плечах воїнів пливуть ноші мічмана. Попереду в сяйві смолоскипів виграють темною міддю могутні плечі чорнобородого Ечуки. Поруч нього іде сильний і пружний Акачі. Час від часу він озирається, легенько торкає Миколку за плече:

— Мерщій, мій Білий Брате! Відставати не можна. Хто не знає шляху, той назавжди лишається під землею. — Потім показує на мічмана Скрябіна. — Білий Друг скоро видужає. Так хоче Благородний Какаду.

Миколка довго не міг подолати своєї відрази і здригався від кожного дотику Акачі. Та поволі дружба відновилась.

Нарешті високі кам'яні стіни розступаються, створюючи велику підземну залу. У виступах стін іскряться загадкові кристалики. Вони посилюють світло, роблять його м'яким, ніжно-блакитним.

Ечука спиняється. Спиняються воїни, опустивши ноші на кам'яну підлогу підземелля. Скрябін, долаючи біль, зводиться на ноги. Всі стоять мовчки, побожно схиливши голови. Перед їхніми очима на рівній стіні проступає із темряви прекрасне людське обличчя.

Спершу видно великі, справді дуже великі очі. Таких очей Миколка не бачив ні разу. В них світиться гострий розум і людяність. Годинами можна вдивлятися в ті неземні очі. Здається, вони випромінюють думки — хороші, світлі…

Ніс рівний, прямий, з невеликою горбинкою. Губи м'яко окреслені, вони трохи скидаються на червоні, з синюватим відливом, губи Акачі. Невеликі вуса починаються біля ямочки під носом і губляться в кучерявій бороді. Волосся вільно спадає на плечі. Воно значно світліше, ніж обличчя, і кінчики його звиваються в легенькі спіральки. Плечі широкі — вони нагадують могутні плечі Ечуки. А на плечі сидить дзьобатий какаду…

То ось звідки походить священний тотем племені Ечуки! Чому ж цього птаха не зобразив Вольф на своїй копії?

Засвітили ще кілька смолоскипів, піднесли до малюнка. І тут Миколка помітив, що мічман хреститься й розгублено шепоче:

— Великий Ісусе, ти всюдисущий єси…

— Володимире! — вихопилось у Миколки. — Ти збожеволів! Це ж Австралія! Який тут може бути Христос?..

— Німб! — прошепотів Скрябін. — Бачиш, Максимку? Німб!..

Наблизившись до малюнка, Миколка придивився пильніше. Тепер і він побачив, що голова таємничої людини була оточена ледь помітним кільцем, схожим на ті, які прикрашають голови святих у наших церквах. Вольф чи справді не помітив німба, чи не схотів помічати. Так само, як свідомо не помітив на плечі людини дзьобатого какаду. А може, він мав на меті показати ці деталі в публікації?

Під малюнком був напис, зроблений німецькою мовою: «Рік 1860, Ганс Вольф. Змальовувати й публікувати заборонено».

…На широкій каваррі палахкотять вогнища. Акачі підкидає в них кострубаті стовбури жовтосмолки. Миколка лежить, підперши підборіддя руками. Він боїться пропустити хоч слово із розповіді Ечуки. Вдивляючись в обличчя темно-мідного вождя, Миколка помічає: воно чимось нагадує обличчя Біловолосого бога. Тільки очі менші та волосся чорне, як воронове крило. Володимир теж слухає уважно. Він уже не перепитує в Миколки, що означає те чи інше слово, — мічман почав розуміти мову племені Благородного Какаду.

А Ечука говорить, говорить. Його слова нагадують шурхіт листя на високих папоротях…

…Біловолосий бог з'явився у наших лісах тоді, коли ще не було на землі жодного воїна Благородного Какаду. Біловолосий бог прилетів з неба на великому вогненному птахові. Він був зодягнений у все біле, а на плечі в нього сидів його дух — Червоногрудий Какаду.

Біловолосий бог не захотів жити сам. Він сказав своєму духові:

— Мені потрібні відважні воїни.

Благородний Какаду, вислухавши свого володаря, полетів у ліси. Там він мостив гнізда і клав у них яйця. З тих яєць народилися перші воїни. Вони прийшли до Білоголового бога і сказали:

— Ми будемо вірно служити тобі і твоєму духові, Благородному Какаду. Дай нам зброю!..

Біловолосий бог роздав їм списи й бумеранги. Воїни ходили в ліси, полювали на птахів і звірів, шукали їстівне коріння. Біловолосий бог навчив їх добувати вогонь. Але не годиться відважному воїнові білувати кенгуру й готувати вечерю. Тоді Біловолосий бог сказав:

— Відважні воїни! Хай кожен із вас вирве в себе по волосині і віддасть моєму духові.

Кожен воїн вирвав по волосинці й віддав Благородному Какаду, який у своєму священному дзьобі відніс їх володареві. Бог поклав те волосся собі на долоню й легенько дмухнув на нього. Волосся воїнів розлетілося по наших лісах. І скрізь, де воно падало, одразу ж з'являлися молоді жінки. Кожна жінка розшукувала свого воїна і, схиливши перед ним голову, казала:

— Відважний воїне, я — твоя волосина! Я мушу тобі служити, як ти служиш Благородному Какаду, як сам він