Володимир Миколайович Владко - Ідуть роботарі

— Ми тобі, собако, не товариші! — вигукнув Джорді Рундаль.

Але Боб спинив його.

— Товариші, досить! Бачите, як повертаються справи? Це — перший виступ фашистських «Бойових хрестів». Досі вони не наважувались щось зробити. Але тепер… Товариші, вони мають зброю!

Тривожна пауза підкреслила важливість його слів.

— Отже, — продовжував Боб Леслі, — мені мало чого залишається додати. Сміх — добра зброя проти жовтого секретаря. Але проти «Бойових хрестів» потрібна інша зброя. Треба готуватись до серйозних сутичок. Тім, ти повідомиш газету: ми вперто стоятимемо на наших позиціях. Але нам потрібна допомога. Хай «Ред Стар» всіма засобами організує її. Так?

Тім кивнув головою. В нього майнула думка: яка ж стійка, загартована людина цей Боб!

— Що можеш додати ти, Тім?

— Небагато. Насамперед я, звичайно, спробую дещо зробити, щоб Мадлена Стренд допомогла нам. Крім того, мені потрібна допомога двох або трьох хлопців завтра вранці. Бо я вважаю за цілком можливе, що роботарі, як сказав той запроданець в окулярах, можуть з’явитися тут навіть завтра. Отже, дасте мені двох моторних хлопців. Товариш Леслі дав загальну настанову, уникнувши конкретних планів. Я вважаю це за правильне, бо ми не знаємо ще, чи пощастить взагалі компанії поставити роботарів до верстатів. Пропоную призначити збори страйкового комітету на завтра, о дванадцятій годині дня. Якщо роботарі з’являться до того часу, буде що обговорити. А сьогодні всі члени комітету повинні негайно повідомити робітництво про нову небезпеку, як сказав перед тим Боб. Крім того, я особисто вважаю, що нам треба серйозно готуватися до боротьби з «Бойовими хрестами». Зараз-таки я протелеграфую про їх виступ до редакції.

Пропозиції ухвалили одноголосно. Збори закінчилися. Тім попрощався і вийшов на вулицю.

Було вже темно. Денна спека змінилася приємною вечірньою прохолодою. На всі груди вдихаючи свіже повітря, Тім швидко простував до будинку, де жила Мадлена. Це було недалеко, всього кілька кварталів від приміщення страйкового комітету.

Даремно Тім дорогою намагався обміркувати певний план, за яким би він міг сподіватися добитися допомоги Мадлени. Мадлена була дуже захоплена технікою взагалі, ось що дуже ускладнювало справу. Адже — чи не перебуває вона під впливом Томаса Бірза? І чим той Бірз є справді?..

Тепер Тім шкодував, що не стримав себе у вагоні під час розмови з Бірзом. Треба було поговорити з ним, не лаючись, витягти з нього все, що знає Бірз про роботарів, все, що знає він про плани Говерса і його компанії. Адже він мусить щось знати.

— Дурний ти, Тім, досі не навчився стримуватися! — вилаяв сам себе стиха Тім.

Ну, нічого, ось зараз, прийшовши до Мадлени, він доведе, що може бути діловою людиною. Якщо він побачить там Бірза (а це цілком можливо), він дещо взнає від нього. Ось і котедж Мадлени. Вікна відчинені, звідки чути розмову. Голоси так чути, немовби розмова точиться зовсім отут біля нього… От голос Мадлени. Що? Що вона говорить?..

— Томас, ви геніальна людина. Я не можу отямитись після того, що ви мені розповіли. Роботарі — дійсність? Це саме і є ваш надзвичайний винахід?..

Голос Мадлени був схвильований, вона говорила незвичайно м’яко, немов охоплена новим почуттям пошани — а може й більше?.. — до Бірза. Тім застиг на місці. Невже він не помиляється? Бірз — винахідник роботарів?

— Так, Мадлено, — пролунав упевнений і урочисто піднесений голос Бірза. — Це мій винахід. І я його приношу вам, кладу до ваших ніг, як щирий подарунок від людини, що палко кохає вас… Чи приймаєте ви його?

Ноги Тіма приросли до землі. Він відчув, як гаряча хвиля пробігає по його тілу, як червоніє обличчя, як важчають руки. Він увесь нащулився: що ж відповість Мадлена?

Мадлена мовчала. І знов почувся голос Бірза:

— Може, ви все ще думаєте про того Тіма Кроунті? Може, ви навіть зв’язані словом? Відповідайте, Мадлено!

— Ні… — стиха відповіла Мадлена.

— Забудьте про нього, Мадлено. Що може дати вам божевільний хлопець, захоплений дурними комуністичними ідеями? Він уже програв свою гру, як і весь його табір. Страйку вже немає, розумієте? Ви ж чули, що я говорив вам щойно. Завтра вранці я ставлю на роботу першу партію роботарів. На сцену виступають дві нові сили — мої залізні роботарі і «Бойові хрести». Ви будете зі мною, ви побачите, чи вартий я вашого довір’я, чи вартий я вашого кохання. Відповідайте, Мадлено!

Знову мовчання.

— Велика армія важких і непохитних роботарів іде за мною, Мадлено. Немає більше робітничого руху. Немає ніяких соціальних непорозумінь, не кажучи вже про всякі там революції. Роботарі непереможні. Я приводжу до ваших ніг ту непереможну залізну армію разом з її вождем, що палко кохає вас, Мадлено!..

Мовчання.

Ще впевненіше, ще проникливіше пролунав голос Бірза:

— Залізною міцною рукою роботарів ми схопимо за горло всіх тих, хто насмілиться протистояти нашій волі. Важкими ногами роботарів ми розтопчемо всіх, хто спробує стати нам на перешкоді. Хіба ви не розумієте цього Мадлено? Хіба не захоплює вас міць і велика краса цього нового чуда техніки?..

Нарешті Мадлена відповіла. Голос її звучав стомлено, вона спинялась майже після кожного слова.

— Я не знаю, Томас… мені важко відразу відповісти вам щось певне… Дайте мені час… Я відповім вам… завтра… ввечері. Не сперечайтесь… я нічого більш не скажу вам… сьогодні…

— Але ви дозволяєте мені сподіватися, що…

— Досить, Томас, досить!

Далі Тім не слухав. Він повернув назад, забувши про своє бажання побачитись з Мадленою. Що робити йому тут, де ідуть такі розмови, де Мадлена дозволяє Бірзові говорити такі речі?

У голові Тіма все переплуталося. Бірз — винахідник роботарів… Завтра він ставить до верстатів першу партію? Він кохає Мадлену? Вона так відповідає йому?..

Вулиця здавалась Тімові нерівною, ноги спотикались на блискучій асфальтовій поверхні тротуара. Він хитався, мов п’яний.

— Що таке, Тім? — несподівано пролунав коло нього бадьорий голос Боба