Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

підхоплювався на лету жіночою, при цьому нектар уже не виділяється (адже він потрібен лише для принадження комах), не треба і яскравої забарви пелюсток, щоб притягувати їхню увагу, а якщо квітка зав’язує плід лише з певним пилком, природа велить їй виділяти рідину для опірності до інших пилків; та все це дивувало мене не менше, ніж існування підвиду збоченців, покликаних задовольнити любовний пал підтоптаного збоченця; чоловіків, яких ваблять не всі чоловіки, а тільки — завдяки явищу відповідности і гармонії, подібному до того, що регулює запліднення у квітів з тричастковим стовпчиком маточки, скажімо, у Lythrum salicaria[1] — чоловіки набагато старші за них.

Із цього підвиду за приклад може правити Жюп’єн, приклад, зрештою, не такий кричущий, як інші, що одразу помітно всякому людському гербаризаторові, всякому моральному ботанікові, попри їхню рідкісність, і їх вони могли б побачити в тендітному ефебові, який чекає женихання кремезного й тілистого п’ятдеся-тилітка, зовсім байдужий до залицянь інших молодиків, — так квіти-гермафродити Primula veris[2] із коротким стовпчиком маточки залишаються стерильними, допоки їх запліднюють лише інші Primula veris із такими самими стовпчиками, тоді як вони радо приймають пилок Primula veris із стовпчиком довгим. Щодо самого пана де Шарлюса, то я потім здав собі справу, що для нього існують різні способи поєднання. Деякі з них через свою множинність, через свою ледве помітну блискавичність, а головне — через відсутність контакту між двома учасниками ще більше нагадували квіти, запліднені десь у саду пилком сусідньої квітки, тоді як самі квіти ніколи не стикаються між собою. Справді, були такі істоти, яких йому досить було заманити до себе, протримати кілька годин під владою свого красномовства, і його бажання, запалене якоюсь зустріччю, вдовольнялося. З допомогою простих слів парування відбувалося так само просто, як це може бути в інфузорій. Вряди-годи, як це, безперечно, вийшло у нього зі мною, коли він покликав мене до себе після обіду в дуцтва Ґермантів, вдоволення досяглося завдяки несподіваному спалахові гніву, подібного до тог, що ним барон бризнув у лице своєму гостеві, як деякі квіти, завдяки особливій пружинці, скроплюють на відстані комаху, несвідомо роблячи її своїм здумілим спільником. Пан де Шарлюс, ставши з опанованого паном, звільнявся від своєї тривоги і, заспокоєний, спроваджував гостя, який переставав його цікавити. Зрештою саме збочення, оскільки воно викликане тим, що збоченець надто схожий на жінку, щоб могти мати з нею повноцінні стосунки, пов’язане з найвищим законом, у силу якого стільки квітів-гермафродитів залишаються не заплідненими — тобто з яловістю самозапліднення. Щоправда, збоченці в пошуках самця часто задовольняються тими, хто пожіночився, як і вони. Але їм досить і того, що вони не належать до жіночої статі, а тільки мають у собі її негодящий для вжитку ембріон, як це трапляється у стількох квітів-гермафродитів і навіть у деяких тварин-гермафродитів, скажімо, у слимака, які не можуть запліднитися самі, але можуть бути запліднені іншими гермафродитами. Ось чому содоміти, люблячи посилатися на давній Схід чи на золотий вік Греції, могли б сягати ще далі, до тих пробних епох, коли ще не було ні дводомних квітів, ні односнастих звірів, аж до того первісного гермафродитизму, чий слід нібито зберігають деякі рудименти чоловічих органів ув анатомії жінки та жіночих органів ув анатомії чоловіка. Міміка Жюп’єна і пана де Шарлюса, зразу для мене незбагненна, здалася мені такою самою цікавою, як оті, за Дарві-ном, спокусливі, звернені до комах рухи квіток, і то не тільки так званих складноцвітних, що підіймають вінчики своїх головок, аби їх бачили здалеку, а й квітки з нерівними стовпчиками маток, що відхиляє стовпчики і згинає, торуючи дорогу комахам, або пропонує їм душ; вона, та міміка, так гармоніювала з благоухан-ням нектару, яскравим забарвленням пелюсток, що манили в цю хвилину комах на подвір’я. Після того дня пан де Шарлюс уже в іншу пору приходив до маркізи де Вільпарізіс — не тому, що не міг зустрічатися з Жюп’єном деінде і в спокійнішій обстановці, а десь-найпевніш тому, що для нього, як і для мене, ця перша їхня зустріч сполучалася з полуденним сонцем і квітучим кущем. Зрештою барон рекомендував Жюп’єнів маркізі де Вільпарізіс, дукині Германтській, всій славетній клієнтурі, і та поквапилася закидати замовленнями молоду гаптувальницю, бо на дам, які не зволилися мати з нею справу або хоча б не поспішили прийти до неї, барон страшенно визвірювався, — чи то для науки іншим, чи то тим, що вони зважились його не послухатися. Ба більше, для самого Жюп’єна він знаходив дедалі вигідніші посади й нарешті взяв його до себе за секретаря під умовами, про які дізнаємося згодом. «О, а він щасливчик, цей Жюп’єн!» — мовила Франсуаза, завше схильна применшувати або переоцінювати добродійства залежно від того, кого ними вщедряли — її чи інших. Але Жюп’єна вона щиро любила, тож не відчувала бажання переоцінювати і не заздрила йому. «Ге! Яка добра людина, цей барон! — додавала вона. — Такий гречний, такий побожний, такий призвоїтий. Якби я мала доньку на відданні та була багачка, то не вагаючись віддала б її за барона». — «Франсуазо! — лагідно заперечувала моя мати. — Тоді ваша донька була б дво-мужниця: ви ж обіцяли Жюп’єнові, що віддасте за нього». — «А що ви думаєте? — мовила Франсуаза. — За цим теж не пропадеш. Багатий чи бідний — а натура в людей однака. Барон і Жюп’єн — одного тіста книш».

Зрештою потому, як мені вперше відкрилася така рідкісна спілка двох, я прибільшував її незвичайність. Запевне, кожен із таких чоловіків, подібних до пана де Шарлюса, — подиву гідна проява, бо не роблячи поступок вимогам життя, він здебільшого шукає кохання чоловіка іншої раси, тобто того, хто любить жінок (і хто, отже, покохати його не зможе); всупереч тому, що я думав на подвір’ї, де на моїх очах Жюп’єн крутився довкола пана де Шарлюса, заграючи з ним, як орхідея з джмелем, таких незвичайних прояв, що викликають до себе жаль, тьма-тьменна — що буде видно з подальшої розповіді — з причини, яка відкриється тільки наприкінці. Вони самі нарікають радше на те, що їх багато, ніж на те, що їх мало. Бо двох янголів, поставлених при брамах Содому, щоб перевірити, як сказано в Книзі Буття, чи справді содомляни чинять усі ці неподобства, янголів, чий крик сягнув