Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

САШКО (з повагою крутить головою): Швидко вискочив… Ти спробуй відкрутитись там…

СЕРГІЙ: Там відкрутишся… (ностальгічно оглядає свої колби, виключає магнітну мішалку; озирає лабораторію і виходить у двері)

Під стелею приміщення — портрети вчених, під ними прізвища: Анрі Бекерель, Марія Кюрі-Склодовська, П'єр Кюрі, Енріко Фермі, Конрад Рентген…

«Планетна система» в колбі поступово сповільнює своє обертання… Гасне одне сонце, потім — останнє…

«ЗАКОН СРСР

ПРО ЗАГАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК».

Це великий засклений плакат із заголовком крупними чорними літерами та безміром дрібного тексту.

Сергій у картатій сорочці й джинсах стоїть під плакатом, у вузенькому закуті для відвідувачів; синій дерев’яний бар’єр відгороджує його від решти кімнати районного військового комісаріату.

З іншого боку бар’єру за столом сидить довготелесий капітан — замначальника відділу 3 «Офіцери запасу».

КАПІТАН: Прізвище?

СЕРГІЙ: Швайко. Ви мені сьогодні дзвонили.

КАПІТАН: А-а, точно… (встає, йде у дальній куток)

Під стінами кімнати — темно-зелені вогнетривкі шафи: високі, вище зросту людини, вщерть заповнені теками. Це особові справи військовозобов’язаних офіцерів запасу. Капітан перебирає кілька…

КАПІТАН: Сергій Володимирович?

СЕРГІЙ: Так.

Капітан повертається з особовою справою в руках, сідає і починає звіряти анкетні дані. Аби порушити одноманітність цієї стандартної процедури, він запитує Сергія врозбивку, і вістря його кулькової ручки стрибає з одного аркуша анкети на інший.

КАПІТАН: Судимості ви чи ваші родичі маєте?

СЕРГІЙ: Ні.

КАПІТАН: Родичі за кордоном?

СЕРГІЙ: Ні.

КАПІТАН: Батьки під час Великої Вітчизняної війни проживали на території, тимчасово окупованій ворогом?

СЕРГІЙ: Так.

КАПІТАН: Треба відповідати «Так точно», товариш лейтенант… (ручка капітана стрибає до початку анкети) Освіта?

СЕРГІЙ: Вища.

КАПІТАН: Спеціальність?

СЕРГІЙ: Хімія…

…Велика університетська аудиторія залита сонячним світлом. За довгими чорними партами — першокурсники хімфаку. Майже всі — вчорашні школярі, з літньою засмагою на юних, ще несформованих обличчях; у хлопців замість вус — вигорілий пушок. Перший день занять в університеті, перша лекція з їхньої майбутньої спеціальності — хімії.

На кафедрі — низенький старий викладач.

ВИКЛАДАЧ: Що таке хімія — для вас?

В аудиторії западає тиша: всі задумались.

ХТОСЬ З ХЛОПЦІВ (жартома): Вибухи!

Вибух сміху…

ДІВЧИНА (теж жартома): Ні! Отрути!

Сміх — ще голосніше…

ВИКЛАДАЧ (спокійно і розмірено): Вибух — це хімічна реакція, яка йде з дуже великою швидкістю… Ви довідаєтеся, які чинники впливають на швидкість хімічних взаємодій, і навчитеся нею керувати… (поглядає за вікно — там розкішний вересневий день) А поняття отрути в хімії — це питання дози. З’їжте пачку звичайнісінької кухонної солі — і ви отруїтесь. А отрути — скажімо, миш’як — в малих дозах використовують як ліки… Так що насправді все вирішує ДОЗА.

Серед аудиторії — юний Сергій, що всотує цю мудрість.

Поряд з ним якась «патологічна відмінниця»: конспектує в своєму товстому зошиті — строчить, як швейна машинка:

«Одна й та сама речовина може бути корисною чи шкідливою, навіть отруйною — в залежності від її кількості, від ДОЗИ (підкреслює) ДОЗИ, яку отримав організм»…

КАПІТАН: Військова освіта?

СЕРГІЙ: Військова кафедра університету…

«СЛУЖБА В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ —

ПОЧЕСНЕ ПРАВО І СВЯЩЕННИЙ ОБОВ'ЯЗОК

КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА СРСР!»

Під гаслом в аудиторії стоїть за трибункою кучерявий інтелігентний полковник. За лавами — студенти-другокурсники: підстрижені, поголені, в напіввійськових костюмчиках захисного кольору. Занотовують до секретних зошитів — прошнурованих, з нумерованими сторінками та печаткою секретного відділу.