Алан Дін Фостер - Чужий

— Не треба. Зачекай хвильку, — Даллас повернувся до Ріплі. — Спробуй знов увімкнути екрани.

Ріплі виконала наказ, але це не допомогло. Вони були такими ж порожніми, як і голова бухгалтера Компанії.

— Доведеться поки що обходитися без них, — сказав він.

— Ти впевнений, що назвав усі несправності? — запитала Ріплі по телефону. Вперше вона пройнялася симпатією до Паркера та Бретта відтоді, як вони стали членами команди. Вірніше, відколи вона стала, адже Паркер працював на «Ностромо» довше за неї.

— Поки що — так, — Паркер закашлявся. — Зараз ми намагаємося повністю відновити постачання енергії. Дванадцятий модуль, який зламався, усе тут угробив. Більше інформації про поломку ми зможемо надати вже після того, як вивчимо усе, що пожер вогонь.

— Ви впораєтеся з ремонтом? — Даллас подумки аналізував стислий звіт інженера. Вони можуть залатати основні пошкодження, але проблема з чарунками займе певний час. Він навіть боявся думати, що могло трапитись із дванадцятим модулем.

— Ми не зможемо одразу полагодити всі несправності, — відповів Паркер.

— Я й не думав питати про всі. Що вдасться зробити?

— Треба змінити напрям декількох трубопроводів і замінити обшивку пошкоджених повітрозабирачів. Це передусім. Але аби цілком полагодити ці труби, треба було б надовго ставити зореліт у док. Ми ж можемо тільки тимчасово пристосувати трубопроводи, аби згодом дістатися до доку.

— Розумію. Що ще?

— Я вже говорив: дванадцятий модуль. Кажу, як є: ми втратили головну чарунку.

— Чому? Через куряву?

— Частково — так.

Паркер замовк, про щось порадився з Бреттом, а потім продовжив:

— Деякі частки злиплися в забирачах, забрикетувалися та викликали перегрів і пожежу. Ви ж знаєте, які ці двигуни чутливі. Пил просочився крізь кожухи й угробив усю систему.

— Ви щось можете зробити? — запитав Даллас. Систему треба було якось відремонтувати, бо замінити її не вдасться.

— Гадаю, що так. Вірніше, Бретт сподівається, що коли вичистити все і заново викачати повітря, можна буде спробувати запустити. Потім побачимо, як воно буде. Якщо після чистки все буде герметично, то нам пощастило. Якщо ж ні, то спробуємо викувати і спресувати латку. Якщо ж виявиться, що вздовж труби проходить тріщина, ну, тоді… — голос Паркера почав завмирати.

— Давайте не будемо про можливі проблеми, — запропонував Даллас. — Розберемося з тими, що є, і, сподіваюся, на цьому все й закінчиться.

— Згодні.

— Так, — промовив Бретт десь збоку.

— Кінець зв’язку.

— Кінець зв’язку. Грійте для нас каву.

Ріплі поклала слухавку і в очікуванні подивилася на Далласа. Він тихо присів задумавшись.

— Скільки часу треба, щоб полагодити зореліт, якщо Паркер дійсно правий, а вони з Бреттом зможуть це зробити?

Вона вивчала дані індикаторів і на хвилинку задумалась.

— Якщо вони зможуть змінити напрям тих труб і полагодити дванадцятий модуль, щоб він знову міг забезпечувати силове навантаження, то це займе приблизно п’ятнадцять-двадцять годин.

— Непогано. За моїми підрахунками — вісімнадцять, — він не посміхнувся, але в нього з’явилася надія. — Як щодо допоміжних двигунів? Бажано, щоб вони працювали, коли ми вирішимо проблеми із живленням.

— Я працюю над цим, — Ламберт налаштувала приховані пристрої. — Коли інженери закінчать у себе, в нас вже все буде готово.

За десять хвилин малюсінький динамік Кейна декілька разів різко запищав. Він проаналізував дані на здавачі, а потім увімкнув телефон внутрішнього зв’язку.

— Капітанський відсік. Кейн.

Почувся виснажений, але задоволений голос Паркера з іншого кінця корабля.

— Не знаю, скільки шви витримають… деякі з них досить погано тримаються. Якщо все піде, як слід, ми знову пройдемося інструментом по швах і зробимо їх більш довговічними. Зараз у вас повинно поновитися світло.

Старпом перемкнув блок. У капітанському відсіку знову спалахнуло світло, почали загорятися і миготіти відповідні індикатори, а члени екіпажу вмить пожвавішали.

— Живлення та світло знов увімкнено, — відзвітував Кейн. — Ви двоє гарно попрацювали.

— А ми завжди гарно працюємо, — відповів Паркер.

— Авжеж, — погодився поруч Бретт; судячи з безперервного гудіння, яке створювало елегантну поліфонію разом із його стандартними односкладними відповідями, він знову стояв десь збоку від динаміка біля двигунів.

— Не дуже радійте, — продовжив Паркер. — Нові шви тримаються, але я нічого не обіцяю. Ми просто все тут склеїли докупи. Що у вас нового?

Кейн похитав головою, а потім згадав, що Паркер не може бачити його жесту.

— Казна-що, — він визирнув у перший-ліпший ілюмінатор. Вогні в капітанському відсіку кидали слабке світло на вузьку ділянку рівної порожньої поверхні. Іноді вітер котив велику пригорщу піску або камінь, і той кидав швидкий відблиск, але більше нічого не було. — Голі скелі, Паркере. Видимість обмежена. Усе позитивне, що я можу припустити — це те, що ми можемо бути десь неподалік від місцевого оазису.

— Тримай кишеню ширше!

Паркер щось прокричав Бретту діловим тоном, а потім додав:

— Якщо ще щось трапиться, одразу ж повідомте.

— Надішлю тобі поштівку, — і Кейн поклав слухавку…

III

Якби надзвичайна ситуація продовжувалася, то, схоже, усім присутнім у капітанському відсіку було б спокійніше. Коли знову увімкнули світло та енергопостачання, екіпажу стало нічого робити, окрім як витріщатися довкола. Від цього всі п’ятеро зробилися дуже нервовими. Нікому не було місця, щоб простягнутися і розслабитися. Якби хтось додумався ходити взад-вперед, то зайняв би все вільне місце. Тому всі нудьгували на своїх місцях, пили кінськими дозами каву, яку їм готував автокок, намагаючись відволікти свої надмірно завантажені думки від тієї неприємної ситуації, в яку потрапили. Вони воліли не висувати вголос припущень про те, що їх чекає назовні.

Серед них лише Еш був відносно задоволеним. Його єдиною тривогою на той момент був душевний стан напарників. На кораблі не було справжніх розваг, завдяки яким можна було б відволіктись. «Ностромо» був буксиром, робочим кораблем, а не розважальним зорельотом. Коли не було ніякої роботи, весь вільний час екіпаж повинен був проводити в комфортних обіймах гіперсну. Тому не дивно, що через марні витрати часу вони нервували навіть у найкращих обставинах, не кажучи вже про ситуацію, в яку вони потрапили тепер.

Еш міг увесь час вирішувати теоретичні задачі на комп’ютері, і йому це не набридало. Навпаки, процес неспання його стимулював.

— Є відповідь на наші виклики? — Даллас висунувся зі свого стільця, щоб поглянути на наукового співробітника.

— Я перевірив усі типи відповідей вручну, а також підбирав «методом тику». Також я дозволив «Матері» спробувати підхід з використанням суто механічно-аналогового коду, — Еш розчаровано похитав