Інна Роміч - Любов у спадок

Вона заходилась і собі порпатися в купі безладно розкиданих речей, щось задоволено бурмочучи під ніс. Знайшла та застромила в руку Еріки дерев'яний гребінець:

— Зачешися та чекай на мене тут! — наказала стара. — Я незабаром повернуся.

Бабця швидко вийшла з кімнати, так що Еріка навіть не встигла запитати, куди це вона подалася. Дівчина з усмішкою подумала, що її стара нянька, коли схоче, може бути дуже прудкою, і ні глухота, ні ревматизм їй не заважають.

Вона вмилася над олив'яною мискою та взялася заплітати коси. Не надто любила це заняття, бо щоразу воно виявлялося справжньою мукою. Ретельно розділила неслухняні пухнасті пасма й почала жорстоко роздирати їх, вибираючи реп’яхи та колючки. От же наслав Господь кару! Волосся було головним лихом Еріки. Мало того, що руде, через що всі околишні хлопчиська дражнили її фейрі, та ще й кучеряве, ніби плющ на огорожі. Варто дмухнути навіть легесенькому вітерцю, — й густа легка грива перетворювалася на непролазні хащі. Чортихаючись нишком, Еріка заплела дві товсті коси та закріпила їх подертими стрічечками, які давно втратили свої кольори.

— Ну ось, тепер добре! — пролунав у неї за спиною рипучий няньчин голос.

— Кетрін! — Еріка озирнулася. — Де ти була?

Стара з'явилася в неї за спиною, ніби чарівниця — Еріка навіть не чула, як та ввійшла. Вигляд, проте, мала трохи загадковий. Крекчучи, Кетрін нахилилася, підняла з підлоги яскравий плед і приклала його до дівчини. Окинула критичним поглядом її маленьку постать і задоволено кивнула.

— Я ось що думаю, — замислено протягла нянька, — коли з нього пошити рясну картату спідницю, а на сорочку надягти безрукавку на шнурівці, то й ти будеш не гірша за будь-яку шотландську леді на цьому святі. А може, й краща, — додала за якусь мить, по роздумі.

Еріка спершу здивовано підняла брови, але по тому обличчя її проясніло.

— Кет! Яка ти розумниця, як я тебе люблю!

Вона закружляла по кімнаті в якомусь дикому танці, обіймаючись із важким пледом. Вона поїде на ярмарок! Звичайно! Як же їй самій не спало на думку, що вона може вдягтися, як леді з гір? Адже в ній рівно навпіл англійської та шотландської крові. Ну й що з того, що на ній буде шотландський костюм? Вона може заявити, що вдяглася так просто заради пристойності, адже вона їде до родичів.

Стара Кетрін дивилася на неї з якимось дивним виразом, ніби подумки щось прикидаючи. Нарешті зважилася.

— Ану ж бо, вертихвістко, ходи сюди, — нарешті покликала Еріку. — Поглянь, що я принесла тобі.

Нянька розгорнула якусь ганчірку й витягла на світло дивний довгастий предмет. Він тьмяно блиснув на сонці, й у здивованої Еріки вирвався радісний вигук.

— Дзеркало! Звідки воно в тебе?!

Вона миттю забула про все й підскочила до няньки. Її роздирала цікавість. Це дійсно було найсправжнісіньке дзеркало — відполіроване до блиску срібло, вставлене в різьблену дерев'яну раму. Як же воно потрапило до Кет?

— Тримай, — Кетрін рішуче простягла їй свій скарб. — Це дзеркало належало твоїй матері. Батько подарував їй ще до весілля, коли міг дозволити собі такі подарунки… — вона невесело посміхнулася. — Тепер воно твоє. Я знайшла його в кімнаті Ейлін, після того, як… Тримай. Я боялася, що ти зіпсуєш таку дорогу річ, тому тримала в себе. Але чомусь мені здається, що час тобі його віддати.

Вона зітхнула, вручаючи дівчині люстерко, й Еріка благоговійно прийняла неоціненний скарб. Воно була важке, та руків'я лягло в долоню на подив зручно. Вона підняла його до обличчя…

— Ой!

Це виявилося зовсім не те, що дивитися у воду. Відображення було живе, немов на неї глянула інша людина.

— Це я? — Еріка здивовано втупилася в гладеньку поверхню.

— Ти, ти, хто ж іще, — засміялася стара Кетрін.

Еріка не чула її. Вона провела руками по волоссю, відкинула коси назад і швидко витерла брудну смужку на щоці. На неї дивилася доволі приємна дівчина з величезними зеленавими очима, веснянкуватим кирпатим носиком і ротом, що сміявся, але губи ще були трішки припухлі від недавнього плачу. Мабуть, трохи сухорлява, вилиці стирчать, але в цілому… Так, вона була гарненька!

Вона знову й знову розглядала себе, не в змозі відірватися від нової іграшки.

— Ну, тепер переконалася, що ти, якщо вмиєшся, навіть стаєш на людину схожа? — в своїй звичайній буркотливій манері промовила нянька. — Нема чого на мене так розчулено витріщатися, я не Богородиця в церкві. Ет, знала б, що це дзеркало тебе так заворожить, давно вже віддала б його тобі. Ну то що, — вона вперла руки в боки, — слухатимеш стару Кет?

Еріка ошелешено кивнула, й Кетрін розсміялася старечим деренчливим сміхом. Вона похитала головою, з любов'ю милуючись своєю розпашілою від задоволення вихованкою.

— Господи, яка ж ти ще дитина, — лагідно мовила стара і провела долонею по її волоссю. — Зовсім дитина… Ейлін була ледь старша за тебе, коли твій батько подарував їй це люстерко.

— Ти помиляєшся, Кет! — весело заявила Еріка. — Насправді я вже зовсім доросла.

Стара нянька знову похитала головою.

У замку Беверлі, чиї стіни гордовито підносилися над містечком, яке примостилося біля його підніжжя, вже третій тиждень чекали смерті старого лорда Персі.

Усі