Тарас Завітайло - Діти Праліса

— От стерво! — вилаявся молодий чумак, підійшовши до юного запорожця з довгим сивим оселедцем. — Ну кому це припекло гаті порозтягати?!

— Не кажи, — відповів козак, і був це не хто інший, як Андрій.

Козак стурбовано хмурився. Річ у тім, що біля Черкас невеличкий загін Андрія нагнав ланку чумаків, яка прямувала до Чернігова, а головою ланки виявився старий Андріїв друзяка і бойовий побратим — Степан Бородавка. Слово за слово, що та як, і зав’язалася бесіда. Та й вирішили заночувати в одній корчмі, а вранці розійтися кожний своїм шляхом.

І розійшлися б, якби не трапилося лихо.

Попереду цієї ланки йшла інша, і ось під ранок, коли чумаки вже мастили колеса своїх возів, а Андрій от-от мав рушити зі своєю ватагою до Пирятина, на двір корчми ступив знесилений чумак.

— Іване! — висунувся з-під воза голова ланки Панас Кривий. — Чого це ти вернувся?

Чумак знесилено опустився на перекинуте цебро.

— Ой, не питай, Панасе! Бо посивієш…

— А що трапилось, чоловіче? — підійшов до нього Андрій.

— Біс його, холеру, знає, — відповів чумак, — ніби на нашу ланку напали.

— Як це «ніби»? — здивувався Кривий.

— А так. Перед трясовинами Супою змащували ми колеса. Змастили і рушили далі. З годину десь проїхали, і захотілося мені закурити. Я до торби — гай-гай! Нема! Згадав, що там де вози мастили, забув я її. А в торбі гостинці жінці й дітям. «Ну, — кажу, — хлопці, я по торбою, а тоді нажену!» Ну й ушкварив я назад. Торбу знайшов, сів, перекурив, і гайда наздоганяти ланку! А як до трясовин доходити став, то вже й смерклося. Коли чую, як завиє щось, та так, що чуб дибки став, і одразу зчинився ґвалт і стрілянина… Я до своїх… А за лозами їх не видно було… І раптом стрілянина стихла… А в хащах як завиє щось, і зойк чийсь… Я на ноги і ходу! І ось я тут…

Серед чумаків повисла тиша.

— Отакої, — стурбовано мовив Андрій.

Гапка одразу зрозуміла, що Андрій піде з чумаками до трясовин. Із ним зголосилися іти Нікель, Никодим, Жменька і Коник.

Коли ланка підійшла до трясовин, побачене вразило всіх. Попереду були лише поламані та перекинуті вози і жодної живої душі. Козак і нечисть їхали верхи попереду ланки і, зупинившись, спішились.

До Андрія підійшов голова ланки.

— Сивий, що це в біса таке? Хто міг таке зробити? Якщо це таті, то навіщо вони отаке утворили?

Андрій і сам розумів, що це не злодії. Весь крам, який везли чумаки, був розкиданий навколо возів. А судячи з того, як були розламані підводи, ті, хто це зробив, мусили мати неабияку силу.

— Моторошно тут якось, — прошепотів молодий чумак, який їхав на першому возі, а Іван, що був з побитої ланки, зблід, як мрець.

Сонце остаточно сховалося за обрієм, і моментально зробилося так темно, що хоч в око стрель. Небо було затягнуте хмарами, навіть світло майже повного місяця не могло пробитися крізь них. Зловісна тиша запанувала на болоті.

Чумаки заходилися запалювати смолоскипи і назад перевертати вози.

— Андрію, — підійшов до козака голова ланки Панас, — ми вертаємо. Треба виїхати на сухе місце і розбити табір.

— І чому я не рушив наперед і все не перевірив… — картав себе Андрій. — Давайте хутчіше, щось тут є, і це «щось» дуже лихе… І накажи своїм хлопцям дістати зброю.

Панас віддав наказ і чумаки дістали з возів шаблі та рушниці.

Нечисть весь цей час мовчала і лише неспокійно озиралась довкола.

Вози рушили, цього разу Андрій з нечистю їхали позаду. І не встигла ланка від’їхати й на двадцять кроків від страшного місця, як раптом гном Нікель вигукнув:

— Святі печери! Що це в біса таке?!

Усі зупинились і обернулися. Ззаду чулося гучне чвакання по багнюці: хтось упевненим кроком наздоганяв ланку. Люди не бачили нічого, але погань, яка чудово бачила в темряві, одразу вхопилася за зброю.

— До бою! — крикнув Никодим.

До звуків упевнених кроків приєдналися нові. Тоді ще, і ще… І ось світло смолоскипів вихопило з темряви того, хто переслідував їх. Чумаки відчули, як їхніми спинами забігали мурашки, а волосся на головах стає дибки.

Істота, яка вийшла на них, була на голову вища за найдебелішого козака. Спочатку здавалося, що це людина, але коли вона підійшла ближче, чумаки мимоволі здригнулись.

Усе тіло потвори було вкрите дрібною лускою мідного кольору. Ніякого одягу на потворі, звичайно, не було.

Голова була трохи сплюснутою. Над холодними чорними очима виступали кістяні дуги. Зверху голова була вкрита безліччю шпичаків завбільшки з палець. Такі ж шпичаки — навколо безгубого рота, з якого час від часу висовувався роздвоєний зміїний язик. На