Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Дякую, мем. — Підлога всередині була первозданним штучним цегляним лінолеумом. Моє взуття було настільки брудним, що втратило початковий колір.

— Дозвольте мені зняти черевики.

— Не турбуйся про це.

Але я сіла на сходах, щоб стягнути їх. Мама соромилася би мене, якби я принесла таку кількість бруду в чийсь дім.

— Мій чоловік матиме достатню кількість бруду для нас обох, коли приїде.

Вона засміялась.

— Хіба чоловіки не однакові?

— Я тут. — майор Ліндхольм зробив паузу на сходах поруч зі мною. — Але ви дасте нам знати, якщо вам щось потрібно. Що-небудь взагалі. І я прослідкую, щоб доктор Йорк прибув сюди безпечним та здоровим.

— Дякую. — Якби мені довелося побачити інший вигляд доброти, я б зовсім розплакалася. Я зосередилася на іншому черевику. Навіть панчохи були брудні, а мої ноги були не набагато кращі.

Місіс Ліндхольм зробила кілька кроків на ганку.

— Я виховала трьох синів. Повірте, трохи бруду — це не проблема.

Без сліз. Ще ні. Неглибоке дихання вберегло від найгіршого. Я проковтнула солоні краплі. Схопившись за перила, я піднялася на босих ногах.

— Я справді не можу подякувати вам у достатній мірі.

— О, я ще нічого не зробила. — Вона поклала руку на мою спину, легко підтримуючи мене, і повела до себе додому. — Тепер… я підозрюю, що перше, що вам захочеться — це приємна гаряча ванна.

— Я б прийняла навіть холодний душ у цей момент.

Вхідні двері відчинялися прямо у вітальню. Всі меблі стояли під акуратними прямими кутами, і біля кожної полиці і біля стола були коврики. Повітря пахло очищувачем меблів, лимоном та корицею.

— Для холодного душу достатньо і казарми. — Місіс Ліндхольм заметушилась, вийшла з вітальні у коридор та відчинила перші двері праворуч. Більшу частину підлоги у кімнаті займала гідромасажна ванна. — У мене бульбашкова ванна. Лаванда і троянда.

— Напевне, я мала би спершу прийняти душ.

Вона поправила окуляри, глянувши на бруд, який прилип до мого одягу та відкритої шкіри.

— Гм… гаразд. Але після цього ви замочите себе тут, чуєте? Інакше завтра у вас буде головний біль і насморк.

— Так, мем. — Вона не помилялася. З огляду на все, я була би здивована, якби змогла завтра встати з ліжка.

— Гаразд. Ось ваші рушники та піжама мого старшого сина — Вона поклала руку на комплект червоної фланелевої піжами. — Мої нічні сорочки просто зваляться з вас. Покладіть свій одяг на комод, і я його виперу.

Коли вона вийшла з кімнати, я кивнула, сподіваючись, що вона сприйме це як подяку.

Їй довелося випрати мій одяг, бо більше мені було нічого носити. Не як відчайдушному дебютантові, а буквально як факт. Ми були біженцями. Наш дім, наша робота. Наш банк. Наші друзі. Все було знищене після удару метеорита.

А якби Натаніель не був конструктором ракет — і якби був непотрібний Паркеру — де б ми були зараз? Я думала про таких людей, як містер Голдман, а не про людей, які вижили. Що робили всі інші сотні і тисячі людей, які втратили все?

Хмара пари передувала моєму виходу з ванної кімнати. Я пройшла по коридору в позиченій фланелевій піжамі. Штани були добрі, оскільки у мене довгі ноги, але рукави звисали аж до пальців. Я закотила їх, коли виходила, і безліч зазубрин на моїх нігтях чіплялися до м’якої тканини. Мій розум здавався порожнім від будь-яких думок.

Я думаю, що все ще була у шоці, якого, можливо, слід було очікувати, але, принаймні, він вже не проявлявся тремтінням у тілі. Просто здавалося, ніби все тіло було набите ватою.

У вітальні був увімкнутий телевізор, але звук був тихим. Місіс Ліндхольм підтягнула крісло до екрана. Вона згорбилася, подавшись вперед, і, дивлячись новини, тримала в стиснутих руках хусточку.

Окреслений мерехтливим чорним і білим кольором, Едвард Р. Мерроу сидів у студії з своєю сигаретою та розповідав про події дня.

— … Остання кількість відомих загиблих після Метеорита, який завдав сьогодні удару, склала сімсот тисяч осіб, очікується, що це число зросте. — Потім він повідомив, що в штатах Меріленд, Делавер, Пенсильванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Вірджинія та в Канаді близько п'ятсот тисяч осіб тепер бездомні, аж до Східного узбережжя, включаючи Флориду. Ці знімки були зроблені літаком приблизно через п’ять годин після катастрофи. Те, на що ви дивитесь, панове, раніше було столицею Америки.

На екрані було видно басейни води, які кипіли, як гейзер. Я різко вдихнула, коли камера охопила панораму, щоб показати горизонт, і масштаб став зрозумілішим. Межа темного ґрунту була кільцем вигорілої землі діаметром у сотні миль. На узбережжі затока Чесапік не просто затопила береги. Вони зникли, припинили своє існування. Я дивилася на море.

Воно кипіло.

Я видихнула повітря, ніби хтось ударив мене по кишечнику.

Місіс Ліндхольм повернулася на своєму кріслі, і я побачила, як вона згортає власний шок і горе акуратними квадратами, щоб бути доброю господинею.

— О! Схоже, що ви почуваєтесь трохи краще.

— Я… так… — Я зробила крок ближче до телевізора, жахнувшись і зацікавившись в рівній мірі.

— По всьому Східному узбережжю оголошено надзвичайний стан. Армія, ВМС, ВПС та Червоний Хрест мобілізовані та надають допомогу біженцям, які її потребують.

Камера показала уривки з місць надання допомоги біженцям. На задньому плані маленька дівчинка з опіками на руках притискалася до матері. Ще один сюжет про дітей в початковій школі. Тіла дітей… мабуть, була ранкова перерва, коли упав метеорит. Я думала, що все, що я можу собі уявити, буде гірше, ніж реальність. Я