Мілан Кундера - Квазіавтостоп

була різко засуджена найвищим партійним керівництвом. Однак критикували письменника не лише комуністи. Так, для молодого, безпартійного Вацлава Гавела (народився 1936 року), що на той час був уже відомим драматургом і головою «Кола незалежних письменників», Кундера уособлював, як напише Гавел через двадцять років у книзі «Заочний допит», — «недогматичний істеблішмент». До речі, саме на цей, пам’ятний 1968 рік випадає початок європейської популярності Мілана Кундери — роман «Жарт» побачив світ перекладеним на французьку мову з рекомендацією Луї Араґона: «Ось роман, який я вважаю прекрасним твором». Кундера в цей час наївно вважає, що завоювання «празької весни» непохитні, про що заявляє у своєму виступі в центральній пресі, навіть незважаючи на присутність радянських військ у країні. Вацлав Гавел сприймає заяви Кундери як занадто пафосні і закликає до організації опору окупації. Події наступних років все розставили на свої місця — Гавел став лідером дисидентського руху, п’ять років провів у в’язниці, а в листопаді 1989 року очолив «оксамитову революцію», після її перемоги був обраний президентом, Мілан Кундера, потрапивши в еміґрацію, став одним з найвідоміших у світі чеських письменників. Переклади його романів постійно входять до списків бестселерів у країнах Західної Європи, а також США, де видано вже не одну монографію, присвячену його творчості. Найцікавіше ж те, що Мілан Кундера в романах «Безсмертя» та «Неквапливість» переходить на французьку тематику, а останній із названих творів пише французькою мовою. Отож, письменник зараз збагачує не літературу «малого народу», згідно з його ж власним визначенням, а велику франкомовну літературу. Якраз на цьому аспекті творчого розвитку Мілана Кундери я б хотів особливо загострити вашу увагу, згодом ми спробуємо пошукати відповідь, що ж стало причиною таких метаморфоз, а точніше, спитати про це в самого письменника, «розмову» з біографією якого продовжуємо вести далі.

Після роману «Жарт» Мілан Кундера написав ще два романи, однак вони вже не мали ніяких шансів бути надрукованими в Чехословаччині. Роман «Життя не тут» побачив світ у Парижі 1973 року, наступний роман «Прощальний вальс» був опублікований також у столиці Франції три роки згодом. В еміґрації письменник написав «Книгу сміху та забуття», яка була надрукована 1979 року. Найбільший успіх випав на долю роману «Нестерпна легкість буття» (надрукований 1984 року). Зростанню популярності роману в світі також посприяла його американська екранізація режисером Пітером Кауфманом, хоча, до речі, сам Кундера вважає її дуже невдалою. Перекладений на багато мов, цей роман зробив Мілана Кундеру одним з найвідоміших письменників у сучасній світовій літературі. Всі наступні романи письменника я вже коротко охарактеризував, отож не буду повторно зупинятися на їх розгляді.

Мілан Кундера ніколи не вважав себе теоретиком літератури, однак паралельно з художніми експериментами він постійно розмірковує над змістом та призначенням мистецтва і, звичайно ж, у першу чергу, роману. Не буде перебільшенням твердити, що письменник створив власну, «кундерівську» теорію роману, найважливіші позиції якої він детально виклав у книзі «Мистецтво роману» (1986), яка складається з семи окремих есе. 1993 року Мілан Кундера видав ще одну книгу своїх літературознавчо-теоретичних есе — «Порушений заповіт», у якій він поглибив свої ідеї. Однією з основних думок у цій книзі є констатація того, що роман не повинен давати готових відповідей, він покликаний лише ставити запитання, зосередивши в собі «мудрість сумнівів». Цікавим фактом є також те, що Мілан Кундера рішуче відкидає прагнення певної частини критиків зарахувати його до постмодернізму, розмови про який такі популярні на сторінках нечисленних українських літературних журналів протягом останніх років.

Мені, на жаль, так і не вдалося відшукати в жодній з бібліотек м. Івано-Франківська журналу «Иностранная литература» за 1994 рік (№ 10), де надруковано переклад роману Мілана Кундери «Безсмертя». Однак у критичних статтях, з якими мені вдалося ознайомитись, відзначається, що цей твір — один з найкращих романів письменника.

Варто також наголосити на одній з вагомих тем, яка притаманна кожному з творів Мілана Кундери, — він не сприймає агресивності в будь-якому прояві: від тоталітарних режимів до сімейних конфліктів. Для нього вони завжди є уособленням абсолютного полюсу зла. Ніби на противагу цьому Кундера стверджує, що здатність розуміти та відчувати поезію в усіх її життєвих виявах є обов’язковою умовою внутрішньої свободи і щастя людини.

Поступово наша розмова з письменником торкнулася, можливо, найбільш дражливої для нього теми: «Чому він почав писати свої твори французькою мовою?» Без сумніву, цей аспект творчого та й, зрештою, особистого життя Мілана Кундери дуже цікавить не лише українських письменників, а й усіх шанувальників вітчизняної літератури. Щоб отримати відповідь (чи, можливо, пояснення), вже традиційно звернемось у нашій доволі специфічній бесіді з Міланом Кундерою до його біографії. Адже кожна історія, як відомо, не починається нізвідки, вона, як правило, має свою передісторію. Спробуємо й ми розпочати пошук відповіді на запитання, яке нас цікавить, у «передісторії» «французьких» романів Кундери.

Філософський зміст кожного з романів Мілана Кундери органічно і неподільно з’єднаний з художньою тканиною розповіді, цьому сприяє чіткий, абсолютно лаконічний, своєрідний і водночас позбавлений будь-яких зайвих прикрас стиль письменника. Економність та чіткість стилю Мілан Кундера пояснює турботою про якість перекладів своїх творів, за якими він дуже пильно стежить. Варто зауважити також те, що чеською його читає не так уже й багато людей у світі. Рівноцінними з чеськими текстами Кундера вважає переклади французькою, які він особисто прискіпливо перевіряє. Однак на практиці романи письменника часто перекладаються з англійської, неточне розуміння окремих фрагментів творів під час таких, вже фактично «подвійних», перекладів здатне змінити весь зміст тексту. Для того щоб бодай якось запобігти таким перекрученням і відповідно спотворенням творів, Кундера спеціально впорядкував словничок із сімдесяти трьох слів, які він найчастіше вживає в прозі.

Останній зі своїх романів, «Неквапливість», Мілан Кундера написав французькою мовою. Протягом трьох років його вже встигли перекласти багатьма мовами, однак чеського варіанту поки що немає, принаймні не було до останнього часу. На запитання, чому Мілан Кундера почав писати французькою, письменник з властивою йому іронією відповів: «Сам цьому дивуюсь. Звичайно ж, я вже двадцять років живу у Франції. Однак не думайте, що французька мова стала для мене такою ж органічною, як моя рідна. Коли я говорю чеською, слова йдуть самі собою, без будь-яких зусиль, без контролю і навіть, цілком можливо (зворотний бік всякої легкості), без повноцінної присутності духу. Коли ж я розмовляю французькою, для мене ніщо не вдається легко, ніякий мовний автоматизм мені не