Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

… Мотивація його руху незрозуміла нам, але це не означає безумства…

… Медуза має рацію. Якби ти був Х, в який бік ти полетів би?…

… Думаю це невдалий шлях до розгадки. Я не континент, щоб я не сказав це все-одно, що ткнути пальцем в небо…

…Що ти пропонуєш…

…Провести деякі математичні розрахунки…

…Були вже такі розумники…

…Якщо добряче помізкувати, то все ж певну логіку у його вчинках можна помітити. У кожній площині, в якій опинявся Х, він окреслює геометричну фігуру — параболу, трапецію, трикутник, напвіколо. Усі ці фігури нагадують гору…

…За винятком зигзагу, накресленого у сузр’ї Андромеди у 1700 році.

…Зигзаг теж гора з кількома вершинами.

Це схоже на гру в брей-ринг. Скільки б не було думок — відповідь одна.

Доки між Дельфіном, Медузою і Людиною в масці тривав обмін думками світло встигло тричі шугонути навколо земної кулі.

В умовах, що склалися, треба мислити швидко.

Вирішено облетіти галактику тричі зі швидкістю 25, 59 ї 100 км/сек.

А тепер забудемо все щойно передумане у цій кімнаті, пройдемо крізь стіни і виконаємо завдання, не згадуючи про нього.

Відтоді як рішення про відліт трьох просвітлених Асамблеї перетворилося із гіпотези у реальність, вони дали обітницю «не думання і не говоріння про ціль польоту ніде окрім темної кімнати».

Думки мають імпульси, які можна зчитувати. Час існування таких імпульсів у просторі необмежений. Натрап на них ропуха — вона спробує перешкодити виконанню завдання.

Якщо виникає потреба щось обговорити, три детективи спілкуються подумки у чорній кімнаті.

Чорна, герметично закрита, вона не випускає думки назовні. Через неможливість підсилитися у людську свідомість, думки нудьгують, чахнуть, в’януть і перетворюються у напівпримарні форми комах та жуків.

Коли троє детективів востаннє були в кімнаті, примари дзижчали, мов надокучливі мухи і перешіптувалися між собою.

Але це їм не допоможе. Кімната надійно зачинена, а три детективи Асамблеї добре себе контролюють.

«Чи відомо вам прислів’я «думки мої — вороги мої»? — звертається Людина в масці до своїх колег. — Краще його не знати, або, принаймні, не з власного досвіду…

Непогано було б зараз ні про що не думати, якомога довше ні про що… Ось ми сидимо з вами у кімнаті, повіки наші прикриті, тіло розслаблене. Перед очима чорна пустка. Вона густа як… стоп без порівнянь. Пустка це хаос. Велике ніщо. Але ось по її куточкам повзе світло.

Звідкіль воно?

Від електричної лампочки, зірки, ліхтарика?…

Так, добре було б не думати, але…

…Але якщо це не вдається чи не краще уявити щось певне?…

Ні, не краще. Те, про що ти думаєш завжди асоціативно близьке до того, про що згадувати не можна.

Людина в масці заглянув в думки Медузи.

В уяві вона малювала якусь абстракцію кольоровою крейдою. Він побачив в її голові уламки слів: «спершу була голуба фарба, 2856789 оранжева, помножити на, жовто-зелена, 436759 = додали червону…»

Людина в масці перевів погляд на Дельфіна. Той дрімав і позіхав. Він штурхнув його в бік. Не спати, бо тобі може приснитися заборонений об’єкт.

Дельфін потягнувся. Думка, яка прийшла в його мозок зелена. Вона пахне травою, обвиває голову чіпко, ніби кільця Сатурна.

Людина в масці несвідомо приєднується до цієї думки. Кільця розповзаються і захоплюють в себе і його мозок.

Слухай, думай, дивись. Тепер Дельфін думає про кубик-рубик. Вони з Людиною в масці крутять його в уяві. Синій квадрат до зеленого вгору… Знову зелений — убік і вгору. Тепер синій вниз до синіх, а білий вправо, ні, там зелені. Назад. Знову зелений.

Тепер до розкладання кубика приєднується ще один мозок — Медузи.

Синій, зелений, ще один квадрат.

Всі троє перевертають кубик.

Білі квадрати утворили красиву латинську Х.

Х?!

Хто з вас трьох подумав про це першим?

Чи Дельфін, чи Медуза, чи ти, Людино в масці?

Яка різниця!

В очах одне одного вони прочитали, що подумали одночасно.

«Коламбус» хитнуло. Людина в масці вхопився за штурвал, але корабель знову гойднуло і його відкинуло вбік. Тепер за пульт ухопилися Дельфін і Медуза. Вони інстинктивно натиснули клавішу «повний вперед», їх жбурнуло вбік і відлітаючи вони, зачепили ще кілька клавіш. Заволав сигнал «небезпека».

— Що відбувається?

— Схоже магнітна буря?

— Пульт не працює…

— Нас засмоктує чорна дірка.

«Коламбус» на шаленій швидкості мчав у чорну пітьму із безколірним відливом по краю.

Крутячись на вітрі як пір’я, тільки разів у 100 швидше, туди ж летіли уламки усіляких предметів: вирвані з коріннями дерева, пошматовані скафандри, розтрощений човен, розбитий акваріум.

Людина в масці міркував про пітьму кілька хвилин тому. Чи не він викликав її своїми думками?

Втім, забути. Не тепер.

Корабель хитало, об нього вдарився якийсь предмет.

Людина в масці ледве дотягнувся до штурвалу і розвернув корабель на 90 градусів. «Коламбус» загуркотів і дуже повільно, так, ніби його здувало, почав розвертатися. В цей момент він зіткнувся з чимось громіздким, посипалось скло і пролунав зойк Медузи.

Коли Людина в масці повернувся в її бік — побачив як її і Дельфіна разом з