Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Жульєн (трохи помовчавши). Я впевнений, що донькам ви дарували багато своєї любові.

Марі. Звісна річ — це ж так природно! Я й більше дала б, якби комусь моя любов була потрібна! (Після паузи.) Це теж моя характерна риса: до маленьких я добріша, ніж до дорослих. Рожеві грудочки з кумедними ротиками та кругленькими оченятами, які так і зжирають вас закоханими поглядами, — о, для них у мене завжди знайдеться кілька слів! Я знаю, як потішити їх, куди поцілувати, як попестити… А коли переді мною доросла людина — я ціпенію. Вже нічого не знаю. Гадаю, скоро вони зрозуміють…

Жульєн. Що зрозуміють?

Марі. Що я недостатньо цікава.

Вона змахує хустинкою сльозу. Маг і Жульєн з повагою спостерігають за її горем.

Жульєн (лагідно). І хто ж вам сказав, що ви нецікава?

Марі. Не знаю… Ніхто… Але й протилежного ніхто не казав — отаке… Саме цього мені дуже бракує — ввічливості. Не жалували мене компліментами…

Повертається Президент, тримаючи телефонний записник.

Президент. Ні, ні, ні… Я повинен це зупинити! Вони хочуть продати — усе продати!

Жульєн. Ну то й що?

Президент. Зараз не можна продавати! Не той момент. Ринок на найнижчій позначці. Біржа потерпає від кризи. Через них я втрачу гроші! Мушу потелефонувати до банку! (Тисне на кнопку дзвоника на стійці рецепції.) Я вимагаю, щоби Доктор С. поговорив зі мною! Чуєте? Вимагаю!

Жульєн (до Марі). Отаких вишуканих думок вам бракує?

Марі прискає зі сміху.

Президент (і далі тисне на кнопку). Я не дозволю цим придуркуватим претензійним снобам розтринькати мій капітал тільки тому, що в них тече моя кров! До речі, чи можу я бути впевненим у тому, що вони і справді мої сини?

Маг. Вони що, направду такі дурні?

Президент. Ще й які!

Маг. Отже, вони — ваші сини!

Президент (ображено). Що, даруйте?!

Задихаючись від люті і не в змозі знайтися з відповіддю, Президент продовжує тиснути на кнопку дзвінка.

Виходить Доктор С. із двома помічниками. Вона перетинає кімнату, не звертаючи увагу на пожильців.

Президент. О, Докторе С.! (Вона проходить повз нього.) А я вам щойно дзвонив!

Доктор С. (не обертаючись). Мені не дзвонять, месьє.

Президент. Але я вимагаю…

Доктор С. (безапеляційно). Ви нічого не можете вимагати! Я поспілкуюся з вами тоді, коли прийде ваш час!

Президент ошелешено замовкає. Доктор С. виходить.

Пожильці тішаться, що Президента поставили на місце.

Маг тихо, по-змовницьки звертається до Жульєна.

Маг. Поговоріть із Президентом. Він обґрунтує будь-що, знайшовши переконливі аргументи, — словом, повний кретин.

Жульєн. Гей, Президенте, ходіть до нас! (Президент, прагнучи зберегти авторитет, змушений підсісти до решти.) Можливо, ви зможете нам допомогти. Ми намагаємося знайти відповідь на запитання: що відбувається після смерті?

Жульєн і Маг явно зловтішаються, кепкуючи із Президента.

Президент. Вас що, не вчили в школі основам віри? Все з голови повилітало?

Жульєн. Атож, геть усе!

Президент. Ви потрапите на небо — і там, нагорі, вас судитимуть за вашими вчинками. Це кожній дитині відомо. Принаймні моїм онукам точно!

Жульєн. І вам зовсім не страшно?

Президент. Я до цього готовий!

Жульєн. У вас що, чисте сумління?

Президент. Певна річ!

Маг. Але ж оті ваші дрібні оборудки… Га, президенте Дельбек? Ви не боїтеся, що під час Суду…?

Президент. А це ще треба довести, пане!

Маг. Слухайте, де б не містився той ваш банк — у Швейцарії чи в Люксембургу, — я не думаю, що нагорі це матиме значення. Що скажете, га? Сорок років незаконних оборудок та підроблених рахунків?

Президент. Пхе, дрібничка!

Жульєн (іронічно). Бачу, ви собі вже пробачили.

Маг (також з іронією). Еге ж, пробачив.

Президент (вказуючи на небо). Він мені точно пробачить.

Маг. Неймовірно! Довгий час я вважав, що люди, звиклі до сповідей, виховують у собі сумління; натомість бачу, що для більшості сповідь — достоту блювання: звільняєш себе і дієш так само й далі.

Гучно дзеленчить дзвоник. Усі, крім Жульєна, схоплюються.

Жульєн. Що таке?

Доктор С. заходить, перетинає кімнату і помічає, що на невидимому табло миготить червона лампочка.

Маг. Один із нас має піти.

Жульєн. Куди? Нагору чи вниз?

Маг. Про це стає відомо лише останньої миті. У ліфті.

Доктор С. обертається до пожильців.

Доктор С. Залиште мене саму, будь ласка.

Усі полегшено зітхають. А дзвоник дзеленчить гучніше, нав’язливо і тривожно.

Останньої миті Доктор С. біля входу до коридору Ж затримує Марі.

Доктор С. Мадам Мартен, а ви можете залишитись.

Інші здивовано дивляться на Доктора С. Заходять убрані в біле помічники і мовчки повідомляють решті пожильців, що не варто баритися.

Доктор С. підходить до Марі, яка, хоч і тремтить трохи, все ж усміхається.

Марі. Моя черга, так?

Доктор С. Авжеж.

Марі. Сподіваюсь, ця новина — добра?

Доктор С. Я не маю права вам це казати.

Марі (тремтячи). Відсутність новин