Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Доктор С. Дозвольте провести вас до ліфта.

Вона бере Марі під руку і допомагає зайти до кабіни.

Марі. Звісно, в мене хворе серце, тож допомога мені не завадить. (Після паузи.) Хіба не дивно, що в мене таке втомлене серце? Це ж єдиний орган, яким я ніколи не користувалася!

Доктор С. Тоді вам немає чого боятися.

Марі. У моєму випадку, певно, краще казати не «втомлене», а «заіржавіле».

Доктор С. З Богом, мадам Мартен.

Марі. З Богом, Докторе! Хай вам тут добре ведеться.

Дверцята ліфта зачиняються. Пожильці визирають, аби побачити, що ж чекає на Марі.

За кілька секунд спалахує стрілка вгору. Ліфт піднімається… Дзвоник стихає.

Деякий час панує гнітюча тиша. На сцену по черзі виходять Маг, Президент і Жульєн — вони не відводять очей від ліфта.

Жульєн надто вражений, аби зронити хоч слово.

Маг. Бідолашна жінка!

Президент (стурбовано, Магові). Ви ж тут довше від усіх, скажіть: якщо день починається отак, то потім усіх відправляють нагору?

Маг. Ні.

Президент. І тим краще!

Маг. Це все, що ви можете сказати?

Президент (замислено). Можливо, коли день починається з пацієнта, що піднімається вгору, наступний спуститься вниз.

Маг. Ви нагадали мені тітоньку Зое, яка щоранку смакувала некрологами у газеті. Щоразу, відшукавши знайоме ім’я, вона радісно вигукувала: «Диви! Ще один!» Так, начебто смерть когось із однолітків робила її більш живою.

Президент (вдає, ніби не розуміє). Такі цікаві речі ви розповідаєте! Я думав те саме!

Маг. Ви думаєте тільки про себе!

Президент (знизує плечима). Певна річ. А про кого я маю думати?

Маг (показує Жульєнові на Президента). Ось вам, дорогенький, людина, яка палко любить себе!

Жульєн, раптом відчувши тривогу, починає гарячково шукати вихід.

Жульєн. Мені тут не всидіти!..

Доктор С. підводить голову — на табло спалахує інша лампочка. Доктор обертається до своїх помічників.

Доктор С. Хтось новенький.

Маг. О, новенький! Чудово!

Доктор С. (до помічників). Зоставайтесь тут. Піду по досьє.

Вона виходить.

Жульєн, здивований таким поворотом, зупиняється і прикипає поглядом до ліфта.

Маг і Президент умощуються в кріслах, ніби в театрі. Вони чекають.

Знову чути жахливе гудіння вітру — достоту як перед появою Жульєна. Звук гучнішає. Коли терпіти вже несила, він починає поволі стихати. Дзеньк! Дверцята відчиняються.

У кабінці ліфта — мила юна білявка. Вона всміхається, зовсім не здивована. Її з’ява подібна до виходу Венери Боттічеллі з перламутрових хвиль.

Жульєн явно причарований.

Білявка легким кроком виходить із ліфта. Обдаровує пожильців і персонал усмішкою.

Лора. Добридень!

Маг підводиться, зустрічаючи її.

Маг. Доброго здоров’я! Не бійтеся.

Лора (вибухає сміхом). Чого б це я мала боятися?

Маг. Я вам усіх представлю. Жульєн…

Лора з цікавістю роздивляється Жульєна. А він навмисне відводить погляд, ніби хоче позбутися чар.

Маг. Президент… (Удає, ніби забув.) Президент…

Президент. Дельбек!

Маг (удає, що недочув). Як ви сказали?

Президент (вигукує). Дельбек!

Маг. І я — маг Раджапур.

Лора. Дуже рада тут бути!

Пожильці не приховують подиву.

Президент. А куди ви, пані, потрапили — на вашу думку?

Лора (гмикнувши). Уже хоча б те, що я можу нормально ступати — без судом, без болю, без сторонньої допомоги — багато про що мені каже. До того ж, я нарешті позбавилася трубок, зондів і катетерів… (Робить танцювальне па.) О, як мені кортить танцювати!

Маг (решті пожильців). Бідолашне дитя — боюся, вона думає, що померла.

Заходить Доктор С. — вона усміхається, побачивши Лору.

Доктор С. Мої вітання, Лоро!

Лора. Привіт, Докторе С.

Усі пожильці приголомшені. Жульєн робить крок до Доктора С.

Жульєн. Ви… знайомі?!

Доктор С. Лора тут уже бувала.

Лора. Майже двічі! Першого разу, коли знепритомніла, я залишила своє тіло й попливла якимось крученим коридором. Я була легка — така легка! І піднімалася вгору, по спіралі, ніби підхоплена вітром, — до світла, яке бачила дуже погано. Однак повернулася вниз я швидше, ніж устигла дістатися сліпучо-сяйного майданчика…

Доктор С. Авжеж, це просто була глибока непритомність.

Лора. А вдруге я провела тут цілих три дні! Цього ж разу…

Доктор С. Побачимо.

Жульєна аж розпирає від цікавості.

Жульєн. Ви тяжко хворієте?

Лора (дуже просто). Здоров’я — далеко не найкраще, чим я можу похвалитися.

Перезираються. Жульєн знову відвертається.

Доктор С. Лоро, краще ходімо до вашої кімнати.

Лора. О ні! Тільки не це!

Доктор С. Мушу сказати вам щось дуже конфіденційне.

Лора. Моє здоров’я давно вже не є чимось конфіденційним. З дитинства я звикла, що про це говорять, збирають консиліуми навколо мого ліжка чи крісла, друкують про мій стан статті — цим опікуються всі. Напевно, саме тому здоров’ям я цікавлюсь найменше і згадую про