Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

поверхово розповідають про якісь деталі, упускаючи картину в цілому. Враження загальних слів і заяложених штампів. «Танцюйте всю дорогу до Або» — сказано в брошурі про Silja Line, «Здійсніть подорож в інший світ» або «Потіш себе туристською поїздкою на теплоході». А брошура з нехитрою назвою «Фінляндія» розповідає про «царство кольору» і «свободу вибору». Непереконливо! Зрозуміло, у Фінляндії у тебе буде свобода вибору. Ти сам зможеш вибирати, погуляти в лісі чи піти купатися на озеро. Аякже! Та й «веселим відпочинком для всієї сім’ї» нині нікого не заманиш. Цього раніше було досить, однак тепер люди перебірливіші, їм подавай точну інформацію в поєднанні з об’єктивною інтонацією того чи іншого оповідача, яка своєю новизною і несподіваністю дозволить їм забути про те, що вони читають просто брошуру. У цій справі я такий майстер, що мало хто може зі мною зрівнятися. У мене є шанс стати основоположником нової школи. Напевно, якби у мене було більше друзів і контактів, я б і став основоположником, так мені здається. Можливо, я помиляюся. «Веселий відпочинок для всієї сім’ї!» Це зворушливо у своїй наївності. Яка там сім’я! У наш час майже не залишилося сімей в традиційному розумінні. В наші дні сім’я складається з двох і більше гомосексуальних особистостей з прийомними або народженими в результаті штучного запліднення дітьми або з подружжя з таким складним минулим, що у їхніх дітей виявляється кілька батьків і матерів, і дітки вважають, що так і треба — інакше просто не буває. Про це має постійно пам’ятати автор, коли він пише брошуру, а то сядеш в таку калюжу, що й не виберешся; відмінності в структурі сім’ї визначають вибір тієї чи іншої комунікативної установки, та й що означає «веселий відпочинок» у наш час? Може, це взагалі втратило будь-який сенс? Усе це треба враховувати, беручись за таку справу, як створення ідеальної брошури про Фінляндію, брошури — матері всіх брошур, котру люди повинні не просто погортати в автобусі, а прочитати в кріслі, щоб потім поставити її на полицю поруч із класиками, поряд з Гамсуном і Толстим, а то й взагалі поряд із Сервантесом або, уявіть собі, поряд з Данте. З чого ж мені почати? Я кажу собі, що треба починати сьогодні ж, просто зараз, я повинен придумати початок, відкладати нікуди, Фінляндія — ось вона, вона розвивається і росте, як усі країни і всі народи, і я повинен вловити цей розвиток, описати його так, щоб у читачів аж дух перехопило, щоб вони всьому повірили і кинулися б замовляти квитки для себе і всієї сім’ї, щоб їм кортіло якнайшвидше потрапити до Фінляндії, а початок — це завжди найважче. Найважче написати перше речення, задати тон, зацікавити читача. Загадкова Фінляндія. Мабуть, щось у цьому є, чи ні? Може, від цього відштовхуватися? Від оповитої міфом Фінляндії, чия таємниця протягом багатьох поколінь вабила норвежців, які свідомо і несвідомо відчували на собі її дію. Фінляндія постійно була присутня в глибині наших думок, хочемо ми того чи не хочемо. Так у чому ж криється таємниця Фінляндії, яка не дає нам спокою? Ось інтригуючий вступ.

Почнемо з музики, так я написав, перечитав написане і пересвідчився, що це добре. Отже, музика. Загадки країни завжди можна розгадувати, розібравшись в її музиці. Твердження сміливе, та, на щастя, важко піддається спростуванню. Треба піти в бібліотеку, і, як на зло, немає грошей! Мені потрібна карта Фінляндії і парочка дисків Сібеліуса, може, ще щось, все одно я спишу це потім при поданні декларації, точнісінько так само, як сторожі на автомобільній стоянці списують витрати на взуття — списав, та й усе, а як же ви думали! Але якщо грошей немає, то нічого і не купиш. Перед тим як іти, зателефоную-но я в норвезьке радіомовлення, в редакцію класичної музики, і попрошу їх зіграти що-небудь із Сібеліуса, щось дуже-дуже репрезентативне; вони, либонь, знають, що треба вибрати, це ж їхня спеціальність, у них усі думки тільки цим і зайняті, як у мене брошурами. Сібеліус, напевно, наріжний камінь для редакції класичної музики, міркую я по думки. Сібеліуса вони готові грати без кінця. Без кінця й краю.

Я одягаю темні окуляри і широкий шарф, щоб у бібліотеці мене не впізнали, а то здіймуть галас, що я книги не здав і штраф не заплатив; бібліотекарі — дуже незговірлива публіка; нізащо б, здається, не подумав, та втім це так, бібліотекарі б’ються на смерть, поки не проллється кров; усе життя проводячи серед книг, вони скучили за справжнім і тому жадають крові; я не проти, та тільки нехай це буде не моя кров, а сьогодні вони якраз націляться на мене, адже я збираюся вкрасти компакт-диск. Удам, ніби хочу його тут прослухати, а сам украду, але ж це заради доброї справи, коли-небудь я його, можливо, навіть поверну, хто зна. Я от читав про одного чоловіка, який впродовж десяти років накрав з 268 різних бібліотек США більше 23 000 книг. Це зібрання зайняло всі стіни в дев’яти кімнатах з чотириметровими стелями, воно було оцінене в 20 мільйонів доларів і важило 29 тонн, тому я в порівнянні з ним — просто хлопчисько. Не знаю, скільки там може важити один компакт-диск з музикою Сібеліуса — двісті-триста грамів, напевно. Про всяк випадок, візьму з собою приймач з навушниками, щоб не пропустити передачу норвезького радіомовлення; напевно по каналу класичної музики скоро дадуть Сібеліуса.

Сібеліус, або Ян, як я вже подумки став його називати, був по духу глибоко національним композитором, написано в енциклопедії; інакше кажучи, його музика — це сама Фінляндія, звичайно, це одне і те саме тією ж мірою, якою музика може бути країною, що, звісно, цілком можливо; і ще в енциклопедії написано, що Ян створив типово фінську музику — музику, в якій відбилася фінська душа, а це саме те, що хочемо зрозуміти ми — я та мої читачі, саме це ми й хочемо передати якомога швидше. Та всі диски Сібеліуса, виявляється, видані і знаходяться на руках. Норвежці вкрай захоплені Сібеліусом, його диски йдуть нарозхват, і кожен норовить поцупити їх додому. Мені вже й самому кортить послухати музику Сібеліуса. Не можу пригадати, чи чув я її раніше, але впевнений, що чув по телевізору, та по телевізору музика гірше сприймається, заважає картинка, вона відволікає, тому враження плутаються. Між тим, я весь час тримаю навушники увімкненими, але по каналу класичної музики норвезького радіомовлення без кінця транслюють