Леся Українка - Камінний господар

в монастир.

Д о л о р е с

(перемагає себе)

Я бачила її.

Д о н Ж у а н

Вона щаслива?

Д о л о р е с

Здається, я щасливiша вiд неї.

Дон Жу а н

Вона про мене не забула?

Д о л о р е с

Нi.

Д о н Ж у а н

Почiм ви знаєте?

Д о л о р е с

Я серцем чую.

Д о н Ж у а н

Се все, що хтiв я знати.

Д о л о р е с

Я вже йду.

Д о н Ж у а н

Ви не питаєте мене, навiщо менi се треба знати?

Д о л о р е с

Не питаю.

Д о н Ж у а н

I вам не тяжко се?

Д о л о р е с

Я не шукала нiколи стежки легкої. Прощайте.

Д о н Ж у а н

Прощайте. Я нiколи вас не зраджу.

Долорес закриває раптом обличчя вiдлогою i виходить з печери не оглядаючись.

Сганарель увiходить i докiрливо дивиться на дон Жуана.

Д о н Ж у а н

(скорiш до себе, нiж до слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

С г а н а р е л ь

Чию? Свою?

Д о н Ж у а н

Ущипливе питання, хоч несвiдоме!

С г а н а р е л ь

Думаєте, пане?

Д о н Ж у а н

А ти що думаєш?

С г а н а р е л ь

Що я видав вас ковадлом i клевцем, а ще нiколи не бачив ковалем.

Д о н Ж у а н

То ще побачиш.

С г а н а р е л ь

Шкода! пропало вже!

Д о н Ж у а н

Що? де пропало?

С г а н а р е л ь

Пiшла в черницi ваша доля, пане.

Д о н Ж у а н

То ти пiдслухував?

С г а н а р е л ь

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть, що має повсякчас конфесьйонал.

Д о н Ж у а н

Але щоб так нахабно признаватись!..

С г а н а р е л ь

То треба буть слугою дон Жуана.

Мiй пан вiдомий щирiстю своєю.

Д о н Ж у а н

Ну, не плещи!.. То тiнь моя пiшла, зовсiм не доля. Доля жде в Мадрiдi.

Сiдлай лиш коней. Ми тепер поїдем ту долю добувати. Швидше! Миттю!

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук i проводить рукою по лезi, пробуючи її гострiсть, при тому всмiхається.

IV

Оселя командорова в Мадрiдi. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кiмната. Високi, вузькi вiкна з балконами сягають сливе до пiдлоги, жалюзi на них закритi. Донна Анна у сивiй з чорним пiвжалобнiй сукнi сидить при столику, перебирає у скриньцi коштовнi покраси i примiряє їх до себе, дивлячись у свiчадо.

К о м а н д о р

(увiходить)

Чого се ви вбираєтесь?

А н н а

На завтра покраси вибираю. Завтра хочу пiти на бiй бикiв.

К о м а н д о р

У пiвжалобi?!

А н н а

(з досадою вiдсуває покраси)

Ох, тi жалоби! i коли їм край?

К о м а н д о р

(спокiйно)

Ся має вiсiм день iще тривати.

По дядьковi вона не дуже довга.

А н н а

Найцiкавiше те, що я i в вiчi не бачила нiколи того дядька.

К о м а н до р

То справи не змiняє. Ви тепер належите до дому де Мендозiв, тож вам годиться шанувати пам'ять всiх своякiв.

А н н а

Продовж їм, боже, вiку!

Бо се тепер по дядьковi жалоба, а то була по тiтцi, перед нею ж - коли б не помилитись! - брат у третiх чи небiж у четвертих нам помер…

К о м а н д о р

На кого ви розсердились?

А н н а

Я тiльки хотiла пригадати, скiльки днiв я не була в жалобi з того часу, як з вами одружилась.

К о м а н д о р

Цiлий мiсяць.

А н н а

(iронiчно)

Ах, цiлий мiсяць? Се багато, справдiї

К о м а н д о р

Не розумiю вашої досади.

Невже-таки для марної розваги ладнi ви занедбати всi почеснi звичаї давнi?

А н н а

(встає)

Що се за слова?

Я не додержую звичаїв чесних?

Коли я що ганебного вчинила?

К о м а н д о р

Про щось ганебне й мови буть не може, але для нас i збочення найменше було б ступнем до прiрви. Не забудьте, що командорський плащ менi дiстався не просьбами, не грiшми, не насильством, але чеснотою. З нас, де Мендозiв, були здавен всi лицарi без страху, всi дами без догани. Чи ж подоба, щоб саме вас юрба могла огудить, коли ви завтра…

А н н а

(роздражнено)

Я не йду нiкуди.

К о м а н д о р

Зовсiм нема потреби замикатись.

Ми завтра маємо пiти до церкви.

А н н а

Я не збиралася до церкви завтра.

К о м а н д о р

А все-таки ми мусимо пiти, - казати казань має фра Iньїго.

А н н а

Се найнуднiший в свiтi проповiдник!

К о м а н д о р

Я з вами згоджуюсь. Та королева злюбила тi казання. Отже, ходить i цiлий двiр на них. Коли не буде з усiх грандес лиш вас, то се помiтять.

Анна мовчки зiтхає.

(Командор виймає з кишенi молитовнi чiтки з димчастого кришталю).

Я вам купив чiтки до пiвжалоби, а трохи згодом справлю з аметисту.

А н н а

(бере чiтки)

Спасибi, тiльки нащо се?

К о м а н д о р

Вам треба пишнотою всiх дам переважати.

I ще, будь ласка, як прийдем до церкви, не попускайте доннi Консепсьйон край королеви сiсти. Теє мiсце належить вам. Прошу вас пам'ятати, що нам належить перше мiсце всюди, бо ми його займати можем гiдно, i нас нiхто не може замiнити, - ручить за те не тiльки честь Мендозiв, а й ордену мого почесний