Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

- А до них далеко, мамо?

- О так, - уже засміялась Феофано, - туди, до нашого города Херсонеса, що лежить край Русі, треба плисти морем багато днів і ночей, а до самого їхнього города Києва їхати ще місяці.

- Це справді дуже далеко, - засміялась і дівчинка. - Я не боюсь їх, - закінчила вона зухвало.

Хіба могла дівчинка Анна знати, що промине багато літ і вона поїде до далекої Русі, потрапить у Херсонес, а далі в Київ? У цю годину безмежне море і важкі хвилі заступали далекий обрій, Русь. Дромон колишньої василіси Феофано з туго нап'ятими вітрилами летів далі й далі на захід.

3

Ніхто в Константинополі не бачив, як однієї темної ночі дромон з Вірменії проминув Сотенну вежу й став у Золотому Розі, поклав якір у його кінці - напроти Влахернського палацу, - як пізніше до цього корабля під'їхали й знову повернулись до Влахерна кілька легких лодій.

На одну з них зійшла жінка з дівчинкою. Скопці, які непорушне стояли вздовж бортів, гребці, що одноманітно, намагаючись не шуміти, підіймали й опускали в чорну воду свої весла, - всі вони не знали, що за жінка в темному одязі й з темним покривалом на голові спустилась з дромона й сіла в їхню лодію. Коли лодія перетинала Золотий Ріг, жінка не витримала й на якусь мить одкинула з голови покривало - світло від вогнів Константинополя відбилося в очах, впало на бліде чоло, стиснуті уста Феофано.

Вона одразу опустила покривало. Близько був берег. Ніс лодії розрізав рінь. Впала походня. Чиїсь руки підхопили Феофано, її повели до стіни, у вузький і довгий прохід, де було холодне й вологе повітря, через сад, де терпко пахло пізніми осінніми квітами, кам'яними східцями й переходами, де звуки лунко одбивались під склепінням, завели до палат, де панувала півтемрява.

- Привіт тобі, василісо!

Покривало впало з голови, й легке зітхання вирвалося з уст Феофано. Василіса - о, як давно не чула вона цього слова, як багато промовило це слово в устах всемогутнього проедра Василя тут, у Константинополі!

Він ступив до неї ближче й узяв її за руку. Тепер вони стояли одне напроти другого - скопець, проедр імперії, й Феофано - колишня василіса, а нині - жінка в темному покривалі.

- Ти така ж, як і колись, Феофано, - промовив проедр Василь. - Ти була й нині є найкращою жінкою світу. Скинь з своєї голови цей чорний саван.

- Скажи мені, де я зараз опинилась і що сталось?

- Зараз ми у Влахерні, де нас ніхто не може ні бачити, ні чути. Поки що нічого не сталось. Ти, напевне, дуже стомилась після далекої дороги. Уявляю, як неспокійно зараз у Понті Евксінському. Але все це позаду, далеко. Ти житимеш тут, у Влахерні, з тобою буде й дочка. Може, ми сядемо? Ось на столі вино. Ти хочеш їсти? Тут є з чого вибрати. Пий, їж, Феофано, тобі це так потрібно після далекої дороги.

- А за кого ж пити? - посміхнулась Феофано і сівши до столу, взяла келих з вином.

- Він помирає, - сказав проедр, - скоро, либонь кінець.

- Яка в нього хвороба?

- Ти знаєш, Феофано.

- Мій порошок з Єгипту?

- Так, він.

- Ця отрута діє дуже швидко.

- Я тримав порошок кілька років, і він, напевне, втра тив силу. Крім того, Маленький* (*Цимісхій - маленький (вірм.)) виявився дуже міцним Він подихає вже півроку, й тільки тепер йому скоро кінець

- Для чого ж ти кликав мене?

- О Феофано, нам треба зробити дуже багато В імперії неспокійно, на півночі збирають сили болгари, в Малій Азії спалахують повстання за повстанням.

- Тепер я добре знаю Малу Азію, - посміхнулась Феофано. - Це - справжній вулкан, який кожної години може вибухнути: Сірія, Месопотамія, Каппадокія, а за ними -араби...

- Бачиш, тобі достеменно все відоме! І в Константинополі неспокійно.

Я розумію й знаю все це, - холодно сказала Феофа но. - Але що мені до цього?

- Це моя й твоя справа, Феофано. Іоанна скоро не стане...

- І що? Ви пожинаєте те, що посіяли. Іоанн має нині порфірородну жону Феодору, і після його смерті вона по праву сяде на Соломоновім троні, її патріарх благословить.

Проедр посміхнувся.

- Не тільки Феодора, є й інші, що хотіли б посісти Соломонів трон. Нашу константинопольську знать, - це тобі, напевне, зрозуміло, - не влаштовують ні Феодора, ні - ти не ображайся, Феофано, - ні твої сини, вони мріють про імператора-полководця, який повів би легіони проти болгар і Малої Азії.

- І кого вони приготували?

- Мені здається - Варда Скліра. Ти добре його знаєш - він був полководцем Никифора Фоки, Іоанна Цимісхія, і тепер, либонь, сам хотів би посісти їх престол.

- Варда Скліра я знаю, - промовила Феофано. - Що ж, він блискучий полководець і, певне, буде непоганим імператором.

- І це говориш ти, Феофано, мати Василя й Костянтина? Та невже ж ти не розумієш, що ні Феодора, ні Вард Склір не допустять у Золоту палату ні синів твоїх, ні тебе

- Вони не допустять, тебе, - засміялась Феофано. Говори правду, проедре!

- Так, вони не допустять, виженуть із Великого палацу тебе, синів твоїх і мене також, - згодився проедр.

- Тепер ти мені подобаєшся, Василю, - поглузувала з проедра Феофано.

- А мусить бути так, - встав і ступив близько до Феофано проедр, - коли Іоанн Цимісхій помре, на престолі сядуть твої сини, поряд з ними як регентша й соправительниця. а справді як повновладна василіса повинна сісти ти. Я ж, - проедр благальне подивився на Феофано, - буду тим, ким і був - вашим, твоїм паракимоменом, проедром.

Феофано так хвилювалась, що їй важко було дихати. О, які величні обрії відкривались перед нею! Вірити своєму щастю, повірити проедру чи ні? Стільки вже разів він обдурював її й людей, що звірялись на нього! Але ні, ні, на цей раз він не може брехати й обдурювати. Василь і Костянтин по праву сядуть на трон, вони й зараз соцарствують з Іоанном.

- Отже, треба прибрати Феодору й Скліра? - суворо сказала Феофано.

- Так, Феофано, обох... Я домігся того, що Іоанн хоче побачитись і говорити з тобою. Коли ж