Лариса Чагровська - Багаті і бідні

необхідні маленькі жіночі радощі: шопінґ, салон краси, вечеря з галантним чоловіком», — роздумувала про себе Оленка.

Разом з новим виглядом з’явилася і впевненість у собі.

«Навіть якщо і не поталанить з тим кастингом, усе одно вона знайде собі якусь добру роботу. І обов’язково хоч інколи буде ходити у салони краси, басейн та запишеться на якісь курси. Зрештою, це не так вже й багато, щоб не спробувати».

З приємних думок її вивів гучний дзвінкий голос візажистки. — Готові? — Майстриня навмисне розвернула Оленку спиною до дзеркала. — Момент і повертаю.

Оленка завмерла. Вона перетворилась на справжню красуню. А головне макіяж був спокійним та виразним. Усе виглядало природно і одночасно вражаюче. Обличчя набуло теплого відтінку, очі сяяли. «Які довгі вії», — зауважила Оленка, повернувшись у профіль до дзеркала.

Майстриня з задоволенням спостерігала за тим, як дівчина вивчає себе у дзеркалі. Потім за кавою дівчата люб’язно радили Оленці, як доглядати за волоссям і які тони пудри та помади більше пасують до її кольору обличчя.

— І не використовуйте темні тіні. У вас глибоко посаджені очі. Тільки світлі карамельні тони, — радила на прощання візажистка.

Оленка кивала головою і лагідно посміхалась.

— А волоссю давайте можливість відпочивати від сушки і лаків з пінками. Коли цього не вимагає робота, просто помийте його і дайте самому висохти, — додала Надійка.

Дівчата-майстрині охоче записали кілька рецептів масок для обличчя та волосся для нової клієнтки.

Оленка взяла нотатки, подякувала і, перетворившись на прекрасного лебедя, поплила у новий ще невідомий світ.

Вона впевнено крокувала на проби. Люди обертались. Кажуть, жінка виглядає так, як вона себе почуває. А Оленка почувалася зараз прекрасною Попелюшкою, яка поспішає на бал.

* * *

Адресу, за якою відбувався відбір до модельної агенції, Оленка відшукала легко.

У довгому вузькому коридорі стояло кілька десятків дівчат. Вони скептично витріщались одна на одну і криво посміхались.

Оленка, не розгубившись, намагалась проштовхнутись крізь натовп красунь.

— Куди пхаєшся, — невдоволено буркнула юна дівчина, яку Оленка випадково зачепила.

Оленка на мить розгубилась, але потім згадала, що вона тепер справжня красуня і їй нічого ховати очі, — я на кастинґ.

— Невже? — Дівчина закотила блакитні очі і по-дитячому скривила губи.

— Перепрошую, — Оленка спробувала протиснутись далі, але дівчата стояли надто щільно.

— Потрібно спершу зареєструватись, — кинула мальована брюнетка з іншого кутка.

Оленка розвернулась до співрозмовниці, — вибач, що?

— Що-що?! Глуха? Ти вже зареєструвалась? — знову відрубала перша.

Оленка кліпала очима, — Ні.

— То зареєструйся. — Дівчина невдоволено зітхнула. — Повертайся на початок коридора. Там повернеш направо і побачиш чергу.

— Ще одна черга? — Оленка відчула роздратування дівчини.

— Так. Там треба зареєструватись, а потім сюди.

Оленка сумно кивнула і, подякувавши, попрямувала до першої черги. Вона виявилась меншою. У темній кімнаті сиділо п’ятнадцять дівчат і байдуже дивились у вікно.

— Хто крайній?

Оленці це запитання здалось недоречним, але претендентки якось швидко оживились і миловидна блондинка сказала, що вона. Черга рухалась дуже повільно. Дівчат по двох викликала старша жінка і вони виходили хвилин через двадцять.

— А чому так довго? — Звернулась Оленка до сусідки.

Та проігнорувала її запитання.

— Анкету заповнюють і співбесіда, — відповіла якась інша дівчина.

— І купальник підбирають, — додала ще одна майбутня модель у розкішній шовковій блузці з не менше розкішними формами.

Оленка похитала головою, а всередині похолодніло. «Співбесіда? Купальник?», — злякано спитала сама себе Оленка.

— Далі, — заверещав сильний голос з напіввідкритих дверей.

Оленка помітила як елегантна миловидна дівчина, за якою власне вона була у черзі, граційно зайшла до кімнати. Оленка затремтіла і пішла за нею.

— Сідайте, — жінка-розпорядник всадила дівчат на довгу лаву біля стіни. вона швидко дала кожній по анкеті, — заповніть швидко, друкованими літерами.

Анкета виявилась простою формальністю, жодних провокацій, як того боялася Оленка.

Розпорядниця забрала анкети. Вона побіжно глянула на перших кілька рядків.

— Мороз Ольга, 91 року народження… — миловидна блондинка кивнула на знак згоди головою. — Твій номер 476, запам’ятай. Іди підбирай купальник. Маєш сім хвилин.

Оленка злякано подивилась на дівчину і відчула себе жахливо старою.

— Ляшук Олена? — Чомусь Оленчин рік народження жінка не стала називати. — Ти номер 477. Запам’ятай. Іди, вибирай купальник. Маєш сім хвилин.

Рядами стояли невисокі кронштейни і на них висіло безліч різнобарвних купальних костюмів. Довкола них вправно орудувала старша жінка.

— Ну як? — Запитала Ольга з якою Оленка тепер йшла у парі, прикладаючи до себе роздільний купальник насиченого цегляного кольору.

— Тобі личить, — відрухово відповіла Оленка. Вона ретельно перебирала вішаки і нарешті натрапила на цільний, максимально закритий купальник перламутрово-рожевого кольору.

— Усе! Геть! Черга, дівчата. — Жінка поправила окуляри на носі і схвально глянула на Оленку, яка вивчала свою знахідку. — Гарний вибір.

Оленка не сподівалась на комплімент і, подякувавши, почервоніла.

— Усе, йдіть, — жіночка виштовхнула дівчат за двері. Оленка збадьорилась несподіваною похвалою, адже вона взагалі забула, коли востаннє вибирала одяг.

У коридорі забитому красунями-претендентками Оленка прочекала більше двох годин.

Дівчата нервували, дратувались і сварились. Дихати було нічим, але виходити з черги ніхто не збирався, бо назад не пролізеш.

Оленка стояла перед самими дверима. Вийшов невисокий чоловік у смішних окулярах з різнокольоровою оправою і заметушився.

— Ти, ти, ти, ти, — він хапав дівчат одна за одною за руки і підштовхував до зали. Схопив і Оленку, не піднімаючи на неї очей, зайшов з нею у приміщення і гримнув дверима.

У великій просторій кімнаті, прямо навпроти дверей буквою «П» було зіставлено кілька столів. За ними сиділи зосереджені ділові люди.

— Швидко переодягаєтесь у купальники і по одній виходите, — спокійно, але голосно скерував чоловік, виглядаючи з-за своїх кумедних окулярів.

Дівчата забігли за високу ширму з цупкої щільної мішковини і неймовірно швидко почали переодягатись.

Дуже висока брюнетка вже вискочила, коли Оленка тільки зняла светрик.

Конкурсантки одна за одною виходили, було чутно голоси, але Оленка не могла розібрати про що вони говорять. Вона залишилась одна, тож мала йти останньою.

Вона хоч на мить хотіла побачити себе у дзеркалі. Не уявляла, як виглядає у цьому купальнику.

Насправді ж Оленка виглядала дуже звабливо, перламутровий відблиск тканини підкреслював усі її принади, а рожевий колір відтіняв карі очі.

— Наступна.

Оленка сміливо вийшла і попрямувала до комісії.

— Номер?

Оленці відняло мову. За столом сиділо чотири чоловіки і три жінки. Вони сухо оглядали Оленку, оцінюючи її зовнішність.

— Номер, — роздратовано перепитали кумедні окуляри.

— 477, — так само голосно і трохи роздратовано відповіла Оленка. Вона не любила, коли на неї кричали.

— О! З характером, — іронічно підмітив неприємний хриплуватий голос.

Оленка не зрозуміла, хто це сказав, хоч обвела поглядом журі.