Люба Клименко - Великий секс у Малих Підгуляївцях

сіянку і жнива, люде совокуплялися прямо на землі, шоб усе добре росло, шоб земля гарно родила. Скажу по сікрєту, у нас ше й досі цей звичай є. Правда, придержуюцця його тайно: от якшо десь у когось шось погано родить, чоловік із жінкою надвечір ідуть у город, чи в садок, чи в хлівок, чи під пасіку — і встраюють оргію. Результат — шо нада. Бураки — як бики, часник — тоже як бик, а цибуля — як дуля, а огірки — самі знаєте, як шо.

Це ж саме тичецця і худобини.

Напрімєр, після нашого з Брігадіром совокуплєнія в хліву був просто демографічеський, то єсть хвауністічеський взрив.

Іше одна загадка природи. Наші коти. Отакенні здорові і рижі. Так вони в нас віщі. Не вірите? Та нехай мені язик одсохне, якшо брешу! У них даже навколо очей такі темні кружальця є, вроді очки. І вже замічено: як кіт валяєцця в ногах у хазяйки — значить, її дочка вже зламана калина (спорчена, значить), як до дівки на коліна залазить — в тяжу (беремена, значить), як топчецця по колінах — до хлопця, а як пряде — до дівки.

Отак. То до чого це я?

Ага. Пашка-брігадір женився на вчительці Раїсі Степанівні, що перед тим розойшлася зо своїм мужем. Вона в нас така правільна, аж протівно. Свята, та й годі! Всьо чотко, всьо акуратно: туди не постав, там не сядь, руки помий, а це негігієнічно, а це непатріотично, сьогодні не можна, бо гріх, завтра не можна, бо ше більший гріх, а позавтра не хочецця, а вобше, хто придумав оце гадке сбліженіє, яке називаєцця не менш гадким словом «сєкс»? Як її послухать, то главне в жисті — це «духовність». Куди твоє дєло! Зразу видно, шо не підгуляївська вона, а приїжжа.

А Пашка-брігадір змінився: став скучним і неінтересним. І я пошти не обращала на нього вніманія. Хіба шо як стрінемось, то перекинемося взглядами-молніями, уздрогнемо, як при елєктрічеському розряді, опустимо очі і розійдемося хто куди.

Я була солом’яною вдовою, Мумріков мені матеріально не помагав, тож їздила я на базар в районний центр, підторговувала чим могла, в основному тувалєтною бомагою, і жисть моя протікала тихо і безмятєжно. Товар у мене був вигодний: не сезонний, як морожене у Таньки, а вєчний, круглогодічний та ше й ходовий. І не смердючий товар, як сільодка у Нінки чи американські окорочка у Лідки, а чистенький, без запаху. Ловка робота, нічо’ не скажеш. Покупці на мій товар не переводилися, і сяка-така копієчка водилася. Але тіко шоб не вмерти з голоду.

Правда, така нудота на тому базарі! Сидимо ми з дівчонками, лузаємо сємочки і самі себе развлікаємо співанками:

На базарі я була,

Всі лавки обтерла.

На прилавку хуй лежав,

Так я його сперла.

А на самом ділі на горизонті — жодного прилічного члена. Все якесь хиле, вобшем — не підгуляївське. Словом, жисть моя протікала мєдлєнно і без сєкса. Обідно так було! Приходилося полностю оддаваться кар’єрі.

Канєшно, занудне це діло — торгувать тувалєтною бомагою, тож я себе розвлікала: підійде покупець, а я собі в’являю його характер. За два годи роботи на базарі стала чисто псіхоналітіком!

От, напрімєр: підходе мужик і купля мнякеньку дорогу бомагу нєжного цвєта. Шо то значить? А значить, шо він — холостяк, який свою сраку любе і жаліє, бо більш нікого йому любить і жаліть.

Потім роззнакомились. Був він прапорщиком. І якось так получилося, шо зачастив він до мене. Ото вистоював коло мене цілими днями, вів усякі інтіліктуальні разговори — то про Моцарта, то про Брамса (він у музикальних войськах служив). Співав у хорі. Тенором. Я довго не могла врубицця, чого він ходе до мене, аж потім до мене дойшло: це ж він до мене так пристає!

Дивлюсь я на нього: а воно ж мале, лисе, товсте — гидко плюнуть! Але, як то кажуть, на безриб’ї і жопа солов’йом стане. Рішила я йому оддацця.

От раз приглаша він мене у кахве. Таке собі в’ютненьке. Випили ми чарчину-другу, закусили каклєткою з картошечкою фрі й салатіком. Потом іше випили чарчини три-чотири, а після того подалися в його общагу. Завалюємо в комнату — аж там уже його сусід пристроївся до такої, як я! Йо…, звиняйте, от бестія!

Шо робить?

— Пішли, — кажу, — в парк культури і отдиха! Там собі культурно й отдихнем на травичці.

А він не пойняв, до чого це я хилю. Даже в’явити собі не міг, шо можна ОТЕ робить на свіжому воздусі. Він так важко зітхнув, аж мені стало жаль його. Кажецця, він ше довше воздержувався, чим я. Приходимо в парк, я найшла таке в’ютненьке місце в кустіках сірєні, постелила одіяльце, прихвачене з общаги на цей самий случай, розкрила свої об’ятія і пригласила до коханнячка:

Ході ко мне передом,

А я к тебе грудью.

Расстьогівай галіхве,

Витасківай орудью!

Я ж хотіла, як лучче! Шоб він розслабився, не нервічав! А він як почув, то очі йому вилізли на лоба! Так перепудився, шо моментально щез із мого поля зрєнія! Словом, союзнік покінул поле боя і з позором скрився. Ну, не падло, га?

А я потім цілий місяць мучилася: шо я не те зробила?

Довго одходила од того стреса. Аж тут ше один залицяльник запав на мене. Так мнякенько стелив! А в мене ж глаз — алмаз. Бачу, шо він жонатий, та ше й має купу дітей. Бо брав бомагу обухівську — сіреньку і мнякеньку, дешевеньку, як і він сам, і по десять штук на тиждень: ясно, шоб на кажду сраку хватало.

Так я його зразу одмела, сто лєт він мені снився: настругать дітей уміє, а довести їх до ладу — де там! Видно, жінці він уже осточортів тим, шо кончать не вміє, то вона його й посила до бісового батька! А йому все свербить в одному місці! Я таких ненавижу — циркне тобі в дірку, а ти потім носись по гінекологах, шоб аборт зробить, і страдай за мінутне удовольствіє.

І ше один був звращенець. Націоналіст. Купував бомагу тіко двох цвєтов — жовту і голубу, причом, шо характерно: у комплекті. Я собі й думала: чи він обидвома зразу підтираєцця, чи каждою по отдєльності? Навєрно, існачала жовтою, а потім синьою начисто, або навборіт. От мені було інтересно, скіко в нього в тувалєті бомагодержателів — два чи