Стівен Кінг - Кінець зміни

— Розумію, — каже Ходжес.

— Згоди ми можемо дійти щодо одного, — підсумовує Іззі, — у Хартсфілда вже позаду збивання людей машиною, вибухи, архітектура самогубств. Тож якщо ми всі не потрапили в фільм «Син Брейді», то пропоную залишити дім покійної місіс Еллертон і жити своїм життям. Є заперечення?

Заперечень немає.

7

Ходжес і Холлі, пропустивши повз себе порив січневого вітру, на мить зупиняються на під’їздному шляху, перш ніж сісти в машину. Віє він з півночі, просто з самої Канади, тож його подих свіжий, не приносить отого постійного запаху великого брудного озера, що на сході. На цьому краю Гіллтоп-корту стоїть буквально кілька будиночків, а на найближчому плакат «ПРОДАЄТЬСЯ». Ходжес помічає, що агентом виступає Том Сауберс, і усміхається. Том також був важко поранений тим «мерседесом», але він одужав майже повністю. Ходжеса завжди вражала стійкість деяких людей. Вона не те що давала йому надію щодо долі людства, але все ж…

Та, ніде правди діти, давала.

У машині Холлі кладе газету на підлогу, поки пристібається, потім знов бере її в руки. Ні Піт, ні Ізабель не заперечували, що вона взяла її з собою. Ходжесу видається, що вони того й не помітили. А чого б їм помічати? Для них будинок Еллертон — навіть не місце злочину, хоча за буквою закону його можна так назвати. Піт нервував, це правда, але Ходжес вважає це виявом не так інтуїції поліцейського, як реакцією дещо забобонної людини.

Хартсфілд мав би померти, коли Холлі дала йому по голові моїм «веселим ляпанцем», вважає Ходжес. Отак би всім було найкраще.

— Так, Піт повернеться і пошукає фотографій з місця самогубства Фраєса і Кантрімен, — каже він Холлі. — Належна ретельність і таке інше. Але якщо він де-небудь там знайде Z — на дошці підлоги чи на дзеркалі, скажімо, — я дуже здивуюся.

Вона не відповідає. Дивиться вдалину.

— Холлі! Агов!

Вона трохи здригається.

— Так. Просто міркую, як знайти Ненсі Елдерсон в Чаґрін-фоллс. Із тими пошуковими програмами, що в мене є, це недовго, але говорити з нею треба буде тобі. Я можу здійснювати дзвінки без попередньої домовленості, якщо без цього ніяк, ти знаєш…

— Так. Ти вже навчилася. — І це правда, хоча такі дзвінки вона зазвичай робить зі своєю вірною коробочкою «нікоретте» під рукою. Не кажучи вже про пачку тістечок «твінкі»[8] на столі як резерв.

— Але ж я не зможу їй повідомити, що її господарі (її друзі, наскільки ми знаємо) — мертві. Це треба зробити тобі. Ти вмієш.

Ходжес відчуває, що ні про кого не можна сказати, що він «уміє» повідомляти подібні новини, але нехай буде.

— А навіщо? Ця Елдерсон не була там з минулої п’ятниці.

— Вона заслуговує це знати, — каже Холлі. — Поліція зв’яжеться з усіма родичами — то їхня робота, а от економці вони не телефонуватимуть. Принаймні я так думаю.

Ходжес теж так вважає, і Холлі має рацію: Елдерсон заслуговує знати цю новину — щоб, коли повернеться, не опинитися перед опечатаними дверима. Але щось йому підказує, що Холлі цікавиться не лише тим, щоб просто сконтактувати з Ненсі Елдерсон.

— Твій товариш Піт і міс Красиві Сірі Очі практично нічого не зробили, — продовжує жінка. — Я бачила порошок для зняття відбитків у спальні Мартіни Стовер, звичайно, і на її візку, і в ванні, де сталося самогубство місіс Еллертон, а нагорі, де вони спали, — ні. Мабуть, вони просто позазирали, перевірили, чи не лежить іще один труп під ліжком чи в шафі, — і все.

— Чекай. Ти ходила нагору?

— Звичайно. Має ж хтось уважно роздивитися, а ці двоє, вочевидь, навіть не збиралися. На їхню думку, вони вже все знають. Піт тебе покликав просто тому, що був нажаханий.

Нажаханий. Точно. Ходжес саме намагався дібрати слово і не міг, то ось воно.

— Та і я теж злякалася, — спокійно провадить далі Холлі, — але ж голови від того не втратила. Тут усе якось не так. Ну от зовсім не так, не так — і треба поговорити з економкою. Я скажу, про що її питати, якщо сам не придумаєш.

— Що, про Z у ванній? Якщо ти знаєш таке, чого я не знаю, то я б хотів, щоб ти мене просвітила.

— Річ не в тому, що я знаю, а в тому, що я бачила. Ти не помітив, що там поряд із тим Z?

— Маркер.

Вона дивиться на нього: мовляв, ти вмієш краще думати.

Ходжес закликає на допомогу стару поліцейську техніку, яка особливо стає у пригоді, коли треба свідчити на суді: він знову дивиться на ту фотографію, тільки тепер уявно.

— Там щось було ввімкнене в розетку біля ванни.

— Так! Я спочатку подумала, що то електронна книжка, а місіс Еллертон залишила її там у мережі, бо більше часу проводила в тій частині будинку. Доволі зручне місце, щоб заряджати прилад, адже в Мартіни в спальні, мабуть, усі розетки зайняті її обладнанням. Ти так не вважаєш?

— Авжеж, може бути.

— Тільки от у мене є і «Nook», і «Kindle»…

Ну так, аякже, думає Ходжес.

— …і ні в того, ні в того нема такого дроту. Там дроти чорні. А тут сірий.

— Може, вона загубила перший зарядник і купила новий у «Tech Village»?

То практично єдине місце, де в містечку можна купувати електроніку, адже крамниця «Discount Electronix», де колись працював Брейді Хартсфілд, збанкрутувала.

— Ні, в електронних читалок вилки вузькі. А тут ширша, як у планшета. Тільки в мого айпада є щось подібне, але у ванній значно менший. Шнур, схоже, від якогось портативного пристрою. Ну я і пішла нагору його шукати.

— І знайшла…

— Лише старий ПК на столі біля вікна в спальні місіс Еллертон. Я серйозно — старючий. І до нього підключений модем.

— Хай Бог милує! — вигукує Ходжес. — Тільки не модем!

— Нічого смішного тут немає, Білле. Ці жінки — мертві!

Ходжес знімає руку з керма й робить замирювальний жест.

— Вибач, будь ласка. Розказуй далі. Ти ж зараз розповіси, як вмикала її комп’ютер.

Холлі, схоже, не дуже приємно це чути.

— Ну, так. Але заради слідства, яким поліція явно не збиралася займатися. Це не аби позазирати.

Ходжес міг би посперечатися, але нехай.

— Паролю там не було, то я перевірила історію пошуків в Інтернеті місіс Ходжес. Вона ходила на кілька сайтів роздрібної торгівлі й на багато медичних, де пишуть про параліч. Здається, її дуже цікавили стовбурові клітини, з огляду на стан дочки…

— Це