Марі Кондо - Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди

Процес відбору того, що залишити, а що викинути, відбуватиметься плавніше, якщо ви розпочнете з речей, стосовно яких легше зробити вибір. А поступово наближаючись до важчих категорій, ви вдосконалите своє вміння ухвалювати рішення. Категорія одягу – найлегша, оскільки елемент унікальності в ній дуже незначний. Натомість фотографії та листи мають не лише високу емоційну цінність. Вони єдині у своєму роді, тому за них потрібно братися наприкінці. Особливо це стосується фотографій, тому що зазвичай ми знаходимо їх випадково, коли сортуємо інші категорії, та в зовсім неочікуваних місцях, наприклад між книжками чи документами. Найкращий порядок це: спочатку – одяг, потім – книжки, документи, категорія «різне» (комоно) і наостанок – милі речі та подарунки на згадку. Доведено, що такий порядок найефективніший, враховуючи рівень складності завдання щодо зберігання. Нарешті, дотримання такого порядку загострює наші інтуїтивні відчуття щодо того, які саме речі викликають радість. Якщо ви можете суттєво пришвидшити процес прийняття рішень, просто змінивши порядок викидання речей, то хіба не варто спробувати?

Не дозволяйте сім’ї підглядати

Марафон прибирання створює купи сміття. На цій стадії єдина катастрофа, яка може призвести до гірших наслідків, ніж землетрус, – це поява експерта з переробки сміття, якого називають «мама».

Одна з моїх клієнток (назву її «М») жила з батьками та сестрою. Вони поселилися у своєму будинку п’ятнадцять років тому, коли М ще була в початковій школі. Вона не тільки любила купувати одяг, а й зберігала ті речі, які мали для неї емоційну цінність, наприклад шкільну форму чи футболки, пов’язані з різними подіями. Вона зберігала їх у коробках, які розставляла на підлозі, поки там не стало місця. Сортування та організація цих речей зайняли п’ять годин. До кінця того дня вона назбирала п’ятнадцять пакетів непотребу, враховуючи вісім пакетів з одягом, двісті книжок, різні іграшки та вироби, зроблені своїми руками в школі. Ми акуратно поставили всі пакети біля дверей на підлозі, яку, нарешті, було добре видно, і я саме збиралася пояснити один дуже важливий момент.

– Є один секрет, як позбутися всього цього непотребу, і ти повинна його знати, – почала я, та раптом відчинилися двері і в кімнату зайшла мама, тримаючи тацю з чаєм.

«О, ні!» – подумала я.

Її мама поставила тацю на стіл.

– Я така вдячна за те, що ви допомагаєте моїй доньці, – сказала вона й уже збиралася піти. У той момент її погляд зупинився на пакетах біля дверей. – О, ви збираєтеся це викинути? – запитала вона, показуючи на рожевий килимок для йоги, що лежав зверху.

– Я не користуюся ним уже два роки.

– Справді? Тоді, може, я буду ним користуватися. – Вона почала ритися в пакетах. – О, це я також візьму.

Мама дівчинки забрала з собою не тільки килимок для йоги, а також три спідниці, дві блузки, два піджаки та деяке канцелярське приладдя.

Коли в кімнаті знову стало тихо, я відпила чаю і запитала в М:

– Як часто твоя мама займається йогою?

– Я ніколи не бачила, щоб вона нею займалася.

Ось що я збиралася сказати, перед тим як у кімнату зайшла її мама: «Не дозволяй своїй сім’ї бачити, що ти викидаєш. Якщо є можливість, винось пакети зі сміттям сама. Твоїй сім’ї не обов’язково знати, чого ти позбуваєшся».

Я рекомендую своїм клієнтам не показувати батькам та іншим членам родини речі, які ви збираєтеся викинути. Справа не в тому, що вам є чого соромитися. У прибиранні немає нічого поганого. Але бачити, як діти щось викидають, – це великий стрес для батьків. Об’єм сміття може викликати в батьків стурбованість, чи зможуть їхні діти прожити з тим, що залишилося. До того ж замість того, щоб радіти незалежності та зрілості своїх дітей, часто батьки боляче сприймають те, що одяг, іграшки та подарунки на згадку опиняються в сміттєвих пакетах, особливо якщо діти отримали ці речі від них. Не показувати ті речі, що ви хочете викинути, – прояв тактовності. Також ви захищаєте своїх рідних від накопичення більшої кількості речей, ніж їм потрібно. До цього моменту ваші родичі були повністю задоволені тим, що мали. Коли вони бачать, чого ви вирішили позбутися, то можуть відчути провину за таке явне марнотратство, але ті речі, які вони витягають назад зі сміттєвих пакетів, лише збільшують тягар непотребу у вашому домі. І нам має бути соромно за те, що ми змушуємо їх нести такий тягар.

У більшості випадків саме матері повертають одяг своїх доньок назад, хоча майже ніколи його не носять. Жінки, з якими я працюю і яким приблизно п’ятдесят-шістдесят років, зрештою викидають ті речі, які їм віддали їхні доньки, так жодного разу й не надягнувши їх. Думаю, нам варто уникати таких ситуацій, де любов матерів до їхніх доньок перетворюється на тягар. Звичайно, немає нічого поганого в тому, що члени сім’ї користуються речами, які вам непотрібні. Якщо ви живете зі своїми рідними, то можете їх спитати: «Чи є якісь необхідні вам речі, які ви плануєте придбати?» – перед тим, як почати прибирання, і тоді, якщо ви натрапите саме на те, чого вони потребують, подаруйте їм цю річ.

Якщо ви не ладите зі своєю сім’єю, причиною може бути ваша кімната

«Навіть якщо я прибираю, інші члени моєї сім’ї знову створюють безлад».

«Мій чоловік – скнара. Як мені переконати його викинути непотріб?»

Те, що ваша сім’я не підтримує ваших спроб створити «бездоганний» дім, може дуже дратувати. У минулому я проходила через це багато разів. Був час, коли я настільки захопилася прибиранням, що однієї своєї кімнати мені було недостатньо. Я охоче бралася за кімнати своїх брата й сестри та за інші приміщення будинку. І щоразу мене розчаровувала моя неохайна сім’я. Головною причиною розчарування була шафа, яка стояла посередині дому. Як на мене, більшу частину цієї шафи займав непотрібний мотлох. Плічка були обвішані одягом, який моя мама ніколи не носила, та костюмами мого тата, які вже давно вийшли з моди. Коробки з коміксами, що належали моєму братові, загромадили всю підлогу.

Я чекала зручного моменту, аби поставити власникові цих речей таке питання: «Тобі ж це більше не потрібне, так?» Але у відповідь звучало: «Ні, потрібне» або «Я сам потім це викину», – проте ніхто цього так і не робив. Щоразу, дивлячись на цю шафу, я важко зітхала й нарікала: «Чому всі продовжують накопичувати речі? Хіба вони не