Fill - Серенада Ваяланда 2, Fill

Розділ 6

Гроза ревіла над дахами столиці вже другий день поспіль, ніби сама природа відчувала щось недобре. Башта, в якій перебували Амілія й Ребека, здавалася ще холоднішою, ніж зазвичай. Кожна блискавка освітлювала високі вітражні вікна, відкидаючи химерні тіні на стіни, а грім слугував фоном до безкінечного шелестіння сторінок.

Ребека перебирала манускрипти вже сім днів поспіль. Здавалося, вона знала їх напам’ять, кожну завитушку, кожну примітку на полях, але все одно щоразу поверталася до них знову й знову, ніби в них крилося щось невидиме, щось, що постійно вислизало.

— І коли ж він вже повернеться? — зітхнула Амілія, підійшовши до вікна, щоб хоч трохи відволіктись.

— Не варто хвилюватися, він скоро буде, — впевнено відповіла Ребека, не відриваючи погляду від книги.

І в ту ж мить кімнату розітнула блискавка, й у її спалахові, прямо посеред башти, став Ніліан. Мокрий до нитки, очі палали, обличчя — перекошене від напруження. Він не був схожий на себе — спокійного, відстороненого мага. Тепер він був схожий на бурю в людському образі.

— Чи ти щось знайшов?! — вигукнула Ребека, але у відповідь отримала лише мовчання.

Ніліан мовчки висипав перед собою на підлогу жменю чорної ванаси й рвучко задернув важкі штори. Камін погас. Він махнув рукою — і приміщення занурилось у морок, а повітря стало крижаним. З його долоні виринув синій вогник, що освітив темряву глибоким сяйвом.

— На Заході до жаху холодно й темно... — почав він, голосом низьким, ніби не своїм. — У контакті з природними явищами об'єкт має, в найкращому разі, дві реакції. Але додай потойбічне явище — і він зміниться повністю.

Ребека завмерла. Лише вуста здригнулись, але голос зраджував.

— Так, Ребеко, — кивнув Ніліан. — Той самий перший розділ курсу з основ магії. Відповідь була прямо перед нами. Ми шукали щось незвичайне, коли треба було просто…

— …ПІДПАЛИТИ! — вигукнула вона, очі її засяяли.

Ніліан нахилився й опустив синій вогник на ванасу.

Полум’я прокотилося підлогою, миттєво охопивши всю речовину. Ванаса горіла без запаху, без диму. За кілька секунд від неї не залишилося й сліду — лише у повітрі плавали чорні частинки, немов попіл від чогось значно темнішого.

Амілія стояла, мов приголомшена. І раптом все склалося.

— П’ята форма магії... — прошепотіла вона.

— Саме так, — Ребека ледь не сміялась від збудження. — Це не була сировина для свічок. Ванаса Заходу — це каталізатор. Чиста база для високоякісної магії п’ятого кола.

Нарешті всі шматки мозаїки зійшлися. Їх обманули не підробкою — їх відволікли простотою.

Гроза ще не вщухла. Гриміло так, ніби небо вирішило обрушити гнів на землю. Але ні дощ, ні холод, ні рев вітру не змогли зупинити Амілію й Ребеку. Вони летіли вулицями столиці, закутавшись у плащі, що мало чим захищали від води. Їхні черевики хлюпали по калюжах, а на обличчях не було й натяку на втому — тільки рішучість.

— Швидше, — крізь вітер гукнула Ребека, притримуючи книги в руках. — Вона має це знати. Просто зараз!

Палац постав перед ними, як маяк у морі бурі. Гвардійці вже впізнали їх здалеку, одразу ж відчинили ворота. Навіть не питали, чого прибігли — побачивши вирази облич, зрозуміли: щось важливе.

Королева сиділа в залі на другому поверсі, у своєму кабінеті — задумана, з кубком трав’яного чаю в руках, але очі її були прикуті до вікна, за яким розігрувалась негода. Вона навіть не здивувалась, коли двері відчинились настіж, і в кімнату влетіли дві мокрі постаті.

— Ваша величносте, — захекано почала Амілія. — Ми знайшли.

Королева тільки підняла брову.

— Ванаса Заходу — не звичайна речовина. Вона — ключ. Основа для високоякісної магії п’ятого кола, — доповнила Ребека, розгортаючи книгу з помітками, в якій зберігались підтвердження їхньої гіпотези.

Королева поставила чашку на стіл і повільно підвелася. Погляд її став уважним і зосередженим.

— Ви впевнені?

— Ми це бачили, — мовила Амілія. — Ніліан... він підпалив її. Вона не залишила й сліду. Але залишились чорні частинки — сліди зміни. Трансформація, яку може викликати лише потойбічна енергія.

Королева мовчки підійшла до вікна. Хвилину споглядала хмари, що клубочились над столицею.

— Тоді все значно серйозніше, ніж ми думали, — тихо сказала вона, не повертаючись. — Магія п’ятого кола... І якщо вона в руках не тих людей...

Вона різко обернулась:

— Це треба негайно доповісти Раді. Аміліє, Ребеко — ви зробили більше, ніж могли навіть сподіватись. Але тепер ви маєте бути готові до гіршого. Бо це не просто змова. Це — війна.

Їхні шляхи розійшлися біля головного залу. Ребека, вся у книгах, із очима, що палали знанням, поспішила до Ради. Її завданням стало пояснити магам усі тонкощі трансформації ванаси, і як саме її могли використати. Її голос мав пролунати там, де ухвалюються рішення, що впливають на долю королівства.

Амілія ж отримала інший наказ. Такий, що нарешті змусив кутики її вуст зрушити в тонку, задоволену лінію.

Коридори палацу зустрічали її звичною тишею, але куди б вона не ступала, простір навколо здавався холоднішим. Слуги, варта, навіть високі радники, що траплялись дорогою — усі відводили погляд. Іще б пак. Її хода була зосередженою, точність кожного кроку — невблаганною. Її холодна аура не просто йшла поперед неї — вона огортала стіни, просочувалась в камінь, залишаючи по собі відчуття непроханого холоду.

А за дверима в’язничного відсіку, з металевими смугами, чекала людина, що заслужила на весь цей лід.

Клід.

Він сидів, як завжди — зручно, розслаблено, навіть трохи зверхньо. Його руки були схрещені, а погляд — той самий хитрий, мовби він знав щось, чого ніхто інший не міг і уявити.

Амілія не витратила ані секунди на привітання. Лишень зупинилась, вдивляючись у нього крізь тінь, що лягала від її власної фігури.

— От і зустрілись знову, командувачу. І цього разу я прийшла не з питаннями, а з відповідями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍