Yana Letta - Коли хмари пахнуть борщем, Yana Letta

8. Козеня Маня, яке вирішило жити в хаті

У селі Березова Балка все було стабільно. Кури — на дворі, гуси — на подвір’ї, дід — на лавці, баба — біля плити, а кози — в сараї, як годиться. Бо хто ж триматиме козу в хаті?

Правильно. Ніхто. Крім тітки Параски.

Але спочатку — про козу. Вона звалась Маня. Народилась навесні, біла, як сніг по великодніх вікнах, очі — дві намистинки, характер — як у телевізора, що постійно сам вмикається. Спочатку Маня була звичайним козеням. Бігала, скакала, стрибала на всіх, хто стояв, їла все, що не прибито. Але десь на третьому місяці життя вона зрозуміла щось важливе.

— Там у хаті краще, — подумала Маня. — Там м’якше. Там тепло. І там пахне пиріжками.

І все.

З того моменту вона почала план «Операція Хата».

Перший прорив Маня зробила під час дощу. Параска, змахнувши пеларгонію з підвіконня, вирішила пожаліти козу.

— Бідна дитина, — сказала баба, — та ще й змокла… Йди, погрійся, мала.

І пустила Маню в хату.

Козеня зайшло несміливо, обнюхала килим, трошки обнюхала діда, легенько копнула в коц, що лежав на лаві, і… лягла.

— Ну, тільки на хвильку, — попередила баба. — Потім назад.

Хвилька тривала чотири години.

А потім — день.

А потім — тиждень.

— Та ти з глузду з’їхала?! — сварилась сусідка Зося. — Ти шо, козу в хаті тримаєш?!

— Та вона така чистенька! — виправдовувалась Параска. — І не галасує, як мій Павло!

— Та твій Павло — твій чоловік!

— От і я кажу — коза краща. Не п’є, не бурчить, на телевізор не кричить.

Маня швидко освоїлась. Спала в кутку, їла спеціально варену картоплю, іноді пила чай з бабою, слухала новини разом із дідом. Вона не просто жила в хаті — вона стала частиною родини.

— Маню, принеси газету, — казав дід жартома.

І Маня, клянусь, справді приносила! Ну, не газету, але щось приносила: рукавичку, носок, іноді навіть пульт від телевізора.

— Вона в мене розумніша за сусідського Толю! — хвалилась баба. — Той тільки й знає, що на базар ходить, а Маня вже й грядку топтати навчилась.

І все було б добре, але прийшли родичі.

Дочка приїхала з міста. І як зайшла в хату, як глянула на Маню, що спокійно лежала на дивані, то мало не впала.

— Мамо!!! Це що?! Це ж коза! У хаті! На подушках!

— Ага. Маня. Вона ж своя.

— Мамо, ти шо?! Це антисанітарія! Це жах! Це... Це Instagram-ганьба!

— О, а ти давно в селі була, дочко? — спокійно відповіла Параска. — Тут все своє. І коза — не гірше за твоїх котів. А може, й краще.

— Я в шоці, — сказала дочка. — Я вас в TikTok зніму.

— То знімай, — кивнула Параска. — Хай люди бачать, як треба жити з любов’ю.

Маня тим часом грілася під піччю і філософськи жувала тапок. Дід дивився новини, баба варила борщ, дочка сиділа з телефоном, і тільки Маня виглядала повністю задоволеною життям.

А наступного дня — приїхали племінники.

— А шо то в вас… на ліжку? — спитав молодший.

— То Маня.

— А це… їй?

— Ага.

— А чого вона їсть пиріжки?

— Бо знає толк у житті.

Родичі обурювались, махали руками, казали, що то сором. А Параска лиш усміхалась.

— Сором — то бути людиною й поводитись гірше за козу. А Маня, між іншим, чемна. Не матюкається, не краде, не скаржиться. І не голосує за кого попало.

Маня прожила в хаті все літо.

Восени баба поставила їй особистий килим, дід купив нову миску, а коли приїхали журналісти з місцевої газети «Сільські вісті», щоб зняти репортаж про «козу, яка живе як людина», Маня позувала, як професіонал.

Вийшла стаття:
 «Козеня Маня – нова зірка Березової Балки. Живе в хаті, їсть пиріжки, має більше вихованості, ніж деякі сусіди».

І хоч люди спочатку сміялись, але згодом почали навідуватись до Параски — за порадою, за рецептом пиріжків, за селфі з Манею. Дехто навіть запитував:

— А де таких кіз купити? Ну, щоб прямо в хату — і гармонія?

А Параска відповідала просто:

— Це не коза особлива. Це ви просто не пробували жити з відкритим серцем. І трошки сенсу для душі.

І Маня муркнула... точніше, мекнула — так, що здалось: погодилась.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍