Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 10: Нова знахідка**

Ранок у лісі був сповнений свіжістю після дощу. Мирон і Соломія прокинулися від співів птахів, які заповнювали повітря своїми мелодіями. Вони вийшли з хатинки, розтягуючись і насолоджуючись теплом сонця, яке пробивалося крізь дерева.

— Ну що, продовжуємо? — запитав Мирон, піднімаючи рюкзак.

— Так, — відповіла Соломія. — Але спершу давай перевіримо мапу. Може, ми пропустили щось.

Вони розгорнули мапу на лавці біля хатинки. Сонячне світло дозволяло краще розгледіти деталі. Мирон уважно вивчав лінії і позначки, коли раптом його погляд зупинився на чомусь незвичайному.

— Дивись, — сказав він, показуючи на мапу. — Тут є щось, що ми раніше не помітили.

Соломія нахилилася ближче. На краю мапи була маленька позначка, схожа на півмісяць. Вона була ледве помітна, але тепер, коли вони знали, де шукати, її було важко не помітити.

— Що це може бути? — запитала Соломія.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але це може бути важливо. Може, це ще одна підказка.

Вони вирішили йти в напрямку цієї позначки. Ліс після дощу був сповнений життя: на деревах сіпалися птахи, а на землі повзали комахи. Повітря було наповнене ароматом хвої і свіжої трави.

— Ти думаєш, ми наближаємося до чогось важливого? — запитала Соломія, коли вони йшли стежкою.

— Може бути, — відповів Мирон. — Але ми повинні бути обережні. Хто знає, що нас чекає.

Вони йшли далі, час від времени зупиняючись, щоб перевірити мапу. Позначка у вигляді півмісяця вела їх у глиб лісу, де дерева ставали ще густішими, а тіні — довшими.

— Дивись, ось щось, — сказала Соломія, коли вони зупинилися на перепочинок. Вона показала на великий камінь, на якому був вирізаний той самий символ півмісяця.

— Це може бути знак, — сказав Мирон, підходячи ближче. — Може, хтось вже був тут раніше.

— Або це просто випадковість, — сказала Соломія, але в її голосі була нотка сумніву.

Вони продовжили свій шлях, але тепер почали помічати все більше дивних знаків: на деревах, на каменях, навіть на землі. Це були символи, які вони не могли розшифрувати, але вони явно були зроблені руками людини.

— Ти думаєш, це може бути пов’язано зі скарбом? — запитала Соломія, коли вони зупинилися біля великого каменя з вирізаним на ньому знаком.

— Може бути, — відповів Мирон. — Але ми повинні бути обережні. Хто знає, що це за знаки і хто їх залишив.

Вони йшли далі, але тепер відчували легкий холодок тривоги. Ліс, який спочатку здавався таким мирним, тепер виглядав трохи загрозливим. Дерева, здавалося, нахилялися над ними, а тіні ставали все довшими.

— Може, нам варто повернутися? — раптом запитала Соломія, коли вони зупинилися на перепочинок.

— Ні, ми вже занадто далеко зайшли, — сказав Мирон. — Але ми повинні бути обережні. Давай йти далі, але триматися разом.

Вони продовжили свій шлях, але тепер йшли повільніше, уважно оглядаючись навколо. Ліс був сповнений таємниць, і вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою. Але вони знали, що повинні йти далі. Позначка на мапі була вже недалеко, і вони не могли зупинитися зараз.