Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 11: Переправа через річку**

Позначка на мапі вела Мирона і Соломію до річки, яка здавалася ширшою і бурхливішою, ніж та, яку вони перетинали раніше. Вода була темною і швидкою, а на поверхні виднілися невеликі вири, які утворювалися навколо каміння.

— Ну що, як будемо переходити? — запитав Мирон, зупиняючись на березі.

— Може, спробуємо знайти місце, де річка вже? — запропонувала Соломія, але навколо не було видно жодного підходящого місця.

— Або зробимо пліт, — сказав Мирон, подивившись на дерева навколо. — Якщо ми знайдемо кілька довгих гілок, ми зможемо зв’язати їх і переправитися.

Соломія погодилася, і вони почали збирати гілки. Ліс надавав багато матеріалів: сухі гілки лежали повсюди, і незабаром вони знайшли достатньо, щоб зробити невеликий пліт. Мирон дістав мотузку з рюкзака, і вони почали зв’язувати гілки разом.

— Ти впевнений, що це витримає нас обох? — запитала Соломія, коли пліт був майже готовий.

— Ну, якщо будемо обережні, то так, — відповів Мирон. — Але нам треба діяти швидко, щоб пліт не розвалився.

Вони відтягнули пліт до води і обережно поставили його на поверхню. Вода була холодною, і вони відчували, як пліт трохи хитається під їхньою вагою.

— Гаразд, давай по черзі, — сказав Мирон. — Я піду першим, а ти йди за мною.

Вони почали переправлятися. Мирон тримався за край плоту, намагаючись зберігати рівновагу. Вода була швидкою, і час від часу хвилі заливали пліт, але він тримався. Соломія йшла за ним, тримаючись за його рюкзак.

— Тримайся міцно! — крикнув Мирон, коли пліт трохи захитався.

— Я намагаюся! — відповіла Соломія, але в її голосі була легка паніка.

Вони продовжували рухатися вперед, намагаючись не дивитися на воду, яка бурхливо неслася під ними. Незабаром вони досягли середини річки, і тут стало найскладніше. Течія була найсильнішою, і пліт почав крутитися.

— Тримайся! — крикнув Мирон, намагаючись вирівняти пліт.

Соломія міцно трималася за рюкзак, але її руки починали втомлюватися. Раптом одна з гілок, які тримали пліт, зламалася, і вода почала заливати їхні ноги.

— Швидше! — крикнув Мирон, намагаючись дотягнутися до іншого берега.

Вони з останніх сил штовхнули пліт вперед, і незабаром їхні ноги торкнулися дна. Вони вибралися на берег, мокрі і втомлені, але радісні, що переправилися.

— Ну, це було... цікаво, — сказала Соломія, віджимаючи волосся.

— Так, — відповів Мирон, дивлячись на річку. — Але ми зробили це. Ми переправилися.

Вони сіли на берег, щоб трохи відпочити. Сонце гріло їхні обличчя, і вони відчували, як їхня втома поступово зникає.

— Ти думаєш, що нас чекає далі? — запитала Соломія, коли вони зібралися йти.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але я впевнений, що це буде щось велике.

Вони продовжили свій шлях, але тепер відчували легкий холодок тривоги. Ліс навколо них був сповнений таємниць, і вони знали, що їхня пригода тільки починається.