Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

Вмостившись зручніше, я обвила ноги руками, поклавши голову на коліна. Поки вся основна частина міста повільно занурювалася в сон, західна частина міста, яку прозвали Чорне серце, тільки починала оживати. Це самий злачний район, де панували аморальність, ледарство і пияцтво. Коли звичайний народ прокидався, зустрічаючи сонце, то Чорне серце засинало, набираючись сил перед наступною ніччю. Одного разу я теж там побуваю. Адже все заборонене таке солодке. І єдине місце, де ще горіли вогні в місті, крім району Чорне серце, це порт. Пришвартовані кораблі дивилися на мене здалеку, насміхаючись, кажучи: «Ось ми завтра вирушимо в море, а ти так і будеш сидіти в золотій клітці».

Мене пересмикнуло.

Але за всі роки, проведені мною тут, я вже розробила план. План втечі. Але для цього мені потрібні були гроші. Це і була основна причина, чому я стала займатися продажем магічних амулетів. Але поки все це марно, адже я так і не змогла знайти жодної лазівки, як можна було б порушити дану моєю матір'ю кроваву клятву.

Колись у короля Лорайна було досить бурхливе особисте життя, від якого на світ стали з'являтися бастарди. Побоюючись за свій трон, а точніше за майбутнє своїх рідних дітей, Лорайн вирішив вигнати дітей, так само як і своїх коханок. Однак одна з таких жінок не пробачила Лорайна, і перед тим, як відправитися на всі чотири сторони, викрала з його кабінету важливі папери, які потім продала Королівству Одхан, король якого відомий своїм палким характером (маги вогню, що з них узяти). Як підсумок, між магами землі і вогню мало не почалася війна. Після цього випадку Лорайн різко став зразковим чоловіком і батьком, а коханки, що залишилися, повинні були дати клятву на крові, що вони, і їхні діти не зможуть покинути меж Палацу.  А ось, що стало з тими, кого він відпустив, донині залишається таємницею...

І діє ж, зараза! Якось я наважилася перевірити, чи так добре працює дана обіцянка... Мало Першим душу не віддала!

Однак, як людина сумнівних нравів, я впевнена — лазівка є завжди. Я просто поки що нічого не знайшла.

Праворуч долинув пронизливий дзвін, вириваючи мене з виру власних думок. Уже північ.

Дзвін лунав з боку Академії Лісового Королівства. Воно похмуро височіло над усім Королівством і його шпилі прагнули дістати до зірок. Світло всередині не горіло, проте все одно траплялися поодинокі кімнати, в яких мерехтіли магічні вогники. Можливо, студенти готуються до сезону іспитів. Може, колись і я буду там навчатися...

Десь там, на півдні розташувалося королівство магів вогню — Одхан. Учитель Тирон розповідав, що там цілий рік літо, а спека стоїть така, що кожної хвилини розплавитися можна! І лише до ночі температура спадає, і ось тоді королівство оживає. Звісно, там, як і в нас, можуть жити не лише маги вогню, проте не всі здатні витримати запальну (у прямому сенсі) натуру вогняних магів і постійну спеку.

А далі, серед безкрайньої синяви океану плаває острів Лейсан — королівство магів води. Кажуть, що основним транспортом у них є човни, а замість наших звичних доріг із землі та каменю, у них дороги з води. Будинки розташовані в кілька ярусів, ніби гнізда на дереві. Головний замок стоїть просто на воді, і в самий пік дня, коли сонячні промені потрапляють всередину через кольорові вітражі, можна розгледіти підводний ярус. От би побачити це наживо!

Але найбільша загадка, яка залишається такою вже понад тисячу років, це Іджін, королівство магів вітру. Його місто, колись величне й живе, було збудоване в самому серці пустелі, серед нещадних пісків. Нині — Місто Привид. Вітер там був не просто стихією — він був наче живою істотою, що жила в кожній піщинці. Кажуть, що потрапити туди можна, якщо вітер сам укаже дорогу, він підніме пісок і розжене смерчі, розчистивши шлях. Вітер стане твоїм щитом. Іноді, лише на кілька миттєвостей, але я можу відчути теплий, майже розпечений порив вітру, що приносить із собою невідомий мені запах: солодкувато-гіркий, у ньому змішалося сонце, вітер і пісок. І я була впевнена, що саме так і пахне Іджин. А якщо йти рівно на схід, там, де сходить сонце, можна дійти до межі: де пісок зустрічається з океаном.

Уява розігралася не на жарт, тому я поспішила повернутися в кімнату і поспати хоча б кілька годин, інакше завтра на тренуванні навіть пальцем поворухнути не зможу.

***

Прокинулася я напрочуд у доволі піднесеному настрої, а все тому, що вночі мені наснився далекий і містичний Іджин.

Наспіх умившись, я натягнула штани, і зверху свою улюблену туніку, яку зазвичай одягала в дні, коли в мене були тренування на володіння магією. Вона була зроблена з легкого матеріалу, і щільно прилягала до тіла, не сковуючи рухів. Волосся я швидко зібрала в хвіст, і підв'язала стрічкою.

Час підтискав, а тому я практично вилітаю з кімнати, натягуючи сандалі, і опиняюся у вітальні. Однак не встигаю зробити й кроку, як з кухні показується няня. Жінка грізно прямує в мій бік, і я розумію, що вже зараз мені точно влетить за вчорашнє.

Підійшовши до мене впритул, Аура різким рухом витягує руку, в якій тримає невеликий згорток.

— Якщо не встигаєш поїсти, як усі нормальні маги, то хоча б перекуси перед тренуванням, — пробурчала вона. — Не добре на голодний шлунок тренуватися.

Як же я люблю цю жінку!

Я задоволено посміхнулася, і з вдячністю прийняла згорток. А потім налетіла на няню з обіймами, і не дивлячись на те, що та впиралася, немов їжак, мені вдалося чмокнути її в щоку.

— Ти найкраща! — Прокричала я, уже засовуючи сендвіч із куркою собі в рот.

— Але вчорашній вечір ми ще обговоримо, юна леді! — кричить вона, але я лише помахала їй рукою, і побігла в академію.

***

Швидко закинувши свої речі в невелику кімнату, яка призначалася як кімната відпочинку, але повільно перекваліфікувалася в роздягальню.

Морально підготувавшись до чергового провалу, я поспішила на тренувальне поле номер один. Загалом їх було три, і зазвичай ми займалися в парах. Але в коридорі мене несподівано спіймав учитель Тирон. Він виглядав схвильовано.