Кирило Легович - Імператор, Кирило Легович

“І як такий тупий як він опинився замом Района?” - подумав Ґранд, а тоді мовив: 

-Шнайдеру, ти, здається, в нас розумний, а таку маячню верзеш,- встаючи зі столу мовив Ґранд, дивлячись на зморщений лоб Ваткера. 

-Та ти в нас, Ґранде, також не тупий. Можеш же щось придумати, - відповів Шнайдер.- Коли ти будеш вже в Хюмані, повідомиш нас. Тільки дивися мені, наші люди скрізь, і повір, мені буде начхати, що ти якась «шишка» в «Ордені». Як лорд Район чи я дам наказ, то цю “шишичку” швидко  зріжуть з ялинки у власній ванні, як Дерегоке, ба навіть жахливіше. За зраду «Ордену» тебе будуть чекати муки, причому довгі,- мовив він Ґрадну, що вже стояв на порозі, а сам подумав: “Так, Ґранде, ненавидь мене! Я буду тобі ще довго принижувати, доки ти не загнеш себе як щура у пащі Союзу й “Ордену”. Я тоді так сміятимусь... На колінах благатимеш!” 

У цей момент лице генерала було сповнене люті, та він не посмів показати свої емоції на ззовні: 

-І тобі до побачення, Шнайдере,- стримано мовив Ґранд, виходячи із зали, а подумки додав: “У списку перших, кого я хочу знищити, будеш ти!”. 

 Він дійшов до злітної смуги і мовчки пройшов повз Криптора, що саме чекав на нього біля трапу.  

—Мої речі вже зібрані?- через декілька секунд обернувся Ґранд, зморщено дивлячись на Криптора. 

-Так! Залишилося лишень забрати їх з дому.  

-Чудово… 

 Вони обоє зайшли в корабель і піднялися в  небо, де їх вже чекала довга подорож. Криптор, як завжди, не міг намилуватися космічними пейзажами, а Ґранд мовчки сидів у своєму білосніжно-глянцевому кабінеті, роздивляючись на планшеті останні новини. 

-Що ви скажете Імператору?- долинуло до кабінету через відкритті двері питання Криптора, що до сих пір дивився в панорамне вікно на щосекундне зменшення Плутону. 

-В якому сенсі? 

-Що вас так довго не було,-підійшовши до порогу мовив Криптор. 

“А він правильно думає”, - подумав Ґранд вдивляючись у свого помічника, який трохи скидався на Ґранда в молодості - ще кволий, з невеличкою щетиною, але зі спритним розумом: “Як добре, що я дізнався про тебе й забрав з тією глухомані...” 

Ґранд відвернув погляд від помічника на стіл. 

-Скажу, що не міг розпрощатися з домом, та й речі довго збирав. Йому вистачить. 

-Ви правильно вчинили, що будете залишатися в Хюман. Так ні розвідка, ні медіа не дізнаються про ваше інше життя. 

-Ойй,- тяжко зітхаючи промовив Гранд, протерши пальцями очі. - Знаєш, з кожним разом вся ця відданість «Ордену» мені потроху набридає.  

-Чому б це? Ви хіба не хочете знищити монархію, задля повної демократії з розірваним Союзом? 

-Не повіриш, але не хочу! 

-Як тоді ви досі сидите в о… 

-Це утопія! Вся ця ситуація мені нагадує вже всіма забуте більшовицьке повстання проти царя в 1917, що було в Російській імперії. 

-Мотиви схожі, але ідеологія… 

-Історія циклічна штука…  

-Так, а чого ж ви тоді хочете? 

-Я й сам поки цього не знаю, - Ґранд відвернув голову у бік ілюмінатора й зі злістю продовжив: - Але найперше, це знищити цього Ваткера!