Lugal - Мікориза, Lugal

- Так! І, на диво, вони там проросли. І не просто проросли, а принесли у степи дещо принципово нове, та дієво вплелися у місцеву екосистему. З часом, невеличка грибниця розрослася, ускладнилася і сформувала свідомість, котру ми й називаємо Грибним богом.

Вона ніжно гладить пальцями обідок свого бокалу.

- Додавання його спор до хаоми дозволяє поринути у океан божественної свідомості, і почути інші долучені до неї душі, на будь якій відстані. Воно робить, й без того невимовно прекрасну і дивну, подорож свідомості спільною для всіх учасників, та підсилює божественною присутністю.

Баян болюче повільно підносить кухоль до спраглих уст, та нахиляє, але все ж не наважується хильнути. Роксолана відпиває зі свого, та відкладає, потім кладе долоні на тремтячі руки чоловіка.

- Підкорюючись законам рідного степу, склад та взаємодія організмів, у чиєму середовищі існує Грибний бог, постійно мутують та змінюються. Проте, поміщена у них свідомість лишається незмінно дружнім і відстороненим медіумом, для різних форм життя, та резервуаром прадавніх знань і відбитків душ, до котрих він торкався.

Плечі вождя тремтять.

- Щось ти мені зовсім впевненості та відчуття безпеки не додаєш.

Роксолана хіхікає, і трясе співрозмовника за плече.

- Ха, давай інакше. Мій дід казав: «Хаома любить тебе. З чим до неї прийдеш, по такому шляху вона тебе й проведе». Зазвичай, мене дико дратувала його стареча звичка все спрощувати та узагальнювати, але тут він вгадав. Відкинь всі страхи і тривоги, сьогодні це місце свята та єднання. Тобі доведеться довіритись мені.

Вождь все ж наважується набрати вміст посудини до рота і проковтнути його.

- Смачно. Відчувається дуже тонкий грибний присмак.

Вперше з прибуття, вуста Баяна прикрашаються посмішкою. Роксолана посміхається у відповідь, відпиває ще і причмокує.

- Ніщо не смакує, як бог.