Марті - Третя Ідентичність , Марті

Вогні міста здавалися все ближчими, але з кожним її кроком вони ніби віддалялися. Земля під ногами більше не пульсувала, а здригалася, неначе була живою істотою, яка намагалася стримати її рух. 

Кел відчувала, як її серце калатає. Їй здавалося, що за нею хтось стежить. Не людина, а щось значно більш загрозливе. 

"Ти прийшла сюди за істиною," — звучав у її голові голос істоти-тіні, яку вона залишила позаду. "І ти не зможеш її знайти, якщо не приймеш цей світ." 

"Але я не можу..." — прошепотіла вона собі під ніс. Її слова тонули у дзвінкій тиші. 

Її погляд блукав між величезними спорудами попереду й темрявою, що насувалася ззаду. У кожному кроці вперед вона відчувала напругу, ніби сам простір був проти її присутності тут. 

Нарешті вона зупинилася. Її груди важко здіймалися. 

"Це не моє місце," — сказала вона вголос, але не була впевнена, чи це переконання, чи страх. 

Світ навколо почав змінюватися. Структури міста здригнулися й почали розчинятися в повітрі, неначе світ, який вона бачила, був лише ілюзією. 

"Ти не готова," — сказав голос тіні, що раптово з’явилася перед нею. Її блакитні очі пронизували її до глибини душі. 

"Можливо, ти маєш рацію," — Кел відступила на крок, відчуваючи, як у її серці зростав жах. 

"Ти боїшся, бо це місце віддзеркалює твої слабкості," — продовжив голос. — "Але ти не знайдеш відповідей у своєму старому світі. Там лише клітка, хоч і золота." 

"Мені все одно!" — вигукнула вона, відчуваючи, як її паніка зростає. 

Не чекаючи на відповідь, вона розвернулася й побігла назад, до арки, через яку потрапила сюди. Її ноги майже не торкалися землі, а страх гнав її вперед, мов невидима сила. 

Арка була такою ж величною, як і раніше, але тепер здавалася холодною і ворожою. Її сяйво потьмяніло, немов і вона не хотіла її відпускати. 

"Ти ніколи не дізнаєшся, ким є насправді, якщо втечеш," — сказав голос, останній раз відлунюючи в її свідомості. 

Кел не відповіла. Вона відчула, як її тіло пронизує дивний холод, коли вона переступила поріг. Із кожним кроком реальність, у якій вона жила раніше, набирала чіткості, але залишала відчуття втрати. 

Коли вона нарешті опинилася "вдома", світ навколо здавався якимось іншим. Сонце було не таким яскравим, кольори не такими насиченими. І головне — у неї залишилося гірке відчуття, що вона втратила щось важливе. 

Кел опустилася на землю, важко дихаючи. Її серце стискалося в грудях від думки, що, можливо, вона зробила неправильний вибір. 

"Я просто не готова," — сказала вона собі. Але, дивлячись на своє відображення в калюжі перед собою, вона зрозуміла: навіть тут вона вже не та, якою була раніше.


---