Дуглас Адамс - Майже безпечна

— Це мабуть дуже нудно, чи не так? — ляпнула вона.

— Так.

— То чому...

— Крім...

— Так? Крім чого.

— Крім телевікторин. Нам вони подобаються.

Наступило страшенно довге мовчання. В цей час Тріція дивилася на іншопланетян, а вони дивилися на неї.

— Мені потрібно дещо взяти з дому, — неквапом вимовила вона. — Хоча знаєте що. Чи не могли б разом, чи хтось із вас, піти зі мною всередину і поглянути?

— Залюбки, — з ентузіазмом сказали вони разом.

Всі троє прибульців стояли трохи незграбно у її вітальні, поки вона бігала по дому в пошуках відеокамери, 35мм камери, диктофону чи будь-якого пристрою для запису. Вони всі були худі і в умовах домашнього освітлення мали тьмяний пурпурно-зелений колір шкіри.

— Це займе не більш ніж хвилину, хлопці, — сказала Тріція, поки рилася в шухлядах у пошуках чистих касет.

Прибульці дивилися на її полиці заставлені CD та старими платівками. Один з них легенько підштовхнув ліктем інших.

— Дивіться, — сказав він. — Елвіс.

Тріція застигла і втупилась в них.

— Вам подобається Елвіс? — запитала вона.

— Так, — відповіли вони.

— Елвіс Преслі?

— Так.

Вона потрусила головою, намагаючись позбутися плутанини в голові, і вставила нову касету у камеру.

— Деякі з ваших людей, — сказав один з відвідувачів, нерішуче, — думають, що Елвіса викрали іншопланетяни.

— Що? — вирвалось в неї. — Справді?

— Можливо.

— Ви намагаєтеся сказати, що викрали Елвіса? — ахнула Тріція.

Вона намагалася заспокоїтися аби з її рук не вивалилося обладнання, але це вже було занадто.

— Ні. Не ми, — відповіли гості. — Прибульці. Це дуже цікава версія. Ми часто її обговорюємо.

— Мені треба це записати, — пробурмотіла Тріція.

Вона перевірила чи відеокамера правильно заправлена і працює, а потім направила її на них. Вона не підносила її до ока, аби остаточно їх не злякати. Але вона була достатньо досвідчена, щоб знімати від стегна.

— Добре, — зітхнула вона. — А тепер повільно і ретельно поясніть хто ви такі. Спочатку ви, — сказала вона тому хто зліва. — Як вас звати?

— Я не знаю.

— Ви не знаєте? — Ні.

— Зрозуміло, — промовила Тріція. — А як щодо вас двох?

— Ми не знаємо.

— Добре. Чудово. Можливо ви можете сказати мені звідки ви?

Вони похитали головами.

— Ви не знаєте звідки ви?

Вони знову похитали головами.

— То, — почала Тріція. — Що ви... ем...

Її трусило, але будучи професіоналом, вона тримала камеру рівно, поки не заспокоїлась.

— Ми виконуємо місію, — сказав один з прибульців.

— Місію? Яку місію?

— Ми не знаємо.

Вона все ще втримувала камеру.

— То, що ж тоді ви робити на Землі?

— Ми прибули, щоб забрати вас.

Незворушно, як професіонал. Краще було б на штативі. Насправді, вона подумала чи не краще було б взяти штатив. Вона подумала про це, бо так її мозок мав кілька секунд, щоб переварити сказане. Ні, вирішила вона, в руках більше можливостей. Також в її думках спливало, допоможіть, що мені робити з усім цим?

— Чому, — запитала вона, м’яко, — ви прилетіли забрати мене?

— Тому, що ми втратили розум.

— Вибачте, — сказала Тріція, — мені треба взяти штатив.

Вони здавалися доволі щасливими просто сидячи на дивані, поки Тріція швидко знайшла штатив, змонтувала камеру і встановила її на нього. Її лице було повністю незворушне, проте всередині вона не мала і найменшого уявлення, що діється чи як це все сприймати.

— Добре, — сказала вона, коли все було готово. — Чому...

— Нам сподобалося ваше інтерв’ю з астрологом.

— Ви його бачили?

— Ми бачимо все. Ми дуже зацікавлені в астрології. Нам вона подобається. Дуже цікава. Все не подобається. А астрологія подобається. Що зірки нам показують. Що зірки нам пророкують. Нам би це дуже допомогло.

— Але...

Тріція не знала з чого почати.

Зберися, подумала вона. Краще навіть і не намагатися вдруге вгадати чого вони хочуть.

Тому вона сказала:

— Але, я нічого не знаю про астрологію

— Ми знаємо.

— Ви?

— Так. У нас є свій гороскоп. Ми дуже цікавимося цим. Ми переглядаємо всі ваші газети і журнали, і дуже їх любимо. Але наш лідер каже, що у нас є проблеми.

— У вас є лідер?

— Так.

— Як його звуть.

— Ми не знаємо.

— Як він себе називає, заради всього святого? Вибачте, мені треба це редагувати. Як він себе називає?

— Ми не знаємо.

— То, звідки визнаєте, що він ваш лідер?

— Він сам захопив контроль. Він сказав, що комусь тут пора все вирішувати?

— Оу! — сказала Тріція, вхопившись за підказку. — А де саме це «тут»?

— Руперт?

— Що?

— Ваші люди називають це Руперт. Десята планета від сонця. Ми живемо там уже купу років. Там дуже холодно і нецікаво. Але це зручне місце для спостереження.

— Чому ви за нами слідкуєте?

— Це все, що ми вміємо.

— Окей, — сказала Тріція. — Добре. А що за проблема, про яку каже ваш лідер?

— Тріангуляція.

— Перепрошую?

— Астрологія, це дуже точна наука. Ми знаємо напевне.

— Хм, ну… — почала Тріція, а потім вирішила облишити це.

— Але вона точна для вас, тут на Землі.

— Т...а...к...

Вона мала жахливе відчуття, що в неї в голові все почало складатися в якусь незрозумілу, кошмарну, розпливчасту картину.

— То, коли Венера зростає у Козерозі, наприклад, то це для вас на Землі. Але як це все працює для нас, на Руперті? Що відбувається, коли Земля зростає у Козерозі? Нам важко це перевірити. Серед багатьох речей, які ми забули багато і ґрунтовних, таких як тригонометрія.

— Давайте все вияснимо, — сказала Тріція. — Ви хочете, щоб я з вами полетіла до... Руперта...

— Так.

— Провести розрахунок ваших гороскопів беручи до уваги відносне розміщення Землі до Руперта.

— Так.

— Я єдина, кому ви зробили таку пропозицію?

— Так.

— Тоді я з вами, — відповіла Тріція, розмірковуючи, що на худий кінець зможе продати це в Нешинал Еквайер.

Коли вона зайшла в корабель, що мав доставити її до дальніх меж