Олександр Гребьонкін - Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін

На цих думках брязнув замок, і двері розчахнулися.

– Давай на вихід.

І ось він весь побитий, голодний знову у кабінеті слідчого. За вікном поблискує втомлене руде сонце, годинник показує десяту ранку.

Сьогодні у кріслі масивний Корнич. Він стомлено дивиться на Петра.

– Як вони вас! Я попрошу, щоб вас доглянув медичний працівник. Не турбуйтеся, більше жорстких заходів до вас не застосовуватимуть. Ось це підпишіть - і йдіть в нормальну камеру, відпочините, поїсте. Тож підписуйте. Ось тут, унизу.

– Що це? - ледве ворушачи ротом запитав Максимов.

- Ваше зізнання. Що ви займалися шпигунською діяльністю, тому що були обманом залучені громадянином Марком Леві та його дочкою Люциною Леві.

- Але ж так не було!

- І знову ви упираєтеся. Зрозумійте, від вас нічого не залежить! Іноземного розвідника Вальдімагра нами затримано. Як бачите, ми все знаємо. Залишається підписати. Чому ви відмовляєтесь?

- Не хочу робити наклеп на чесних людей, - твердо сказав Максимов.

- Це Леві – то чесний? - посміхнувся Корнич. - Не смішіть мене! Втім ... Не хочете - як хочете! Якби підписали – отримали б менше. А може бути відбулися б лише засланням. А так - мучитися доведеться років п'ять - сім. А що для молодого чоловіка сім років? Це майже все життя. Повернетеся хворим і вже… немолодим… Кому ви будете потрібні? Думайте.

Але Максимов заперечливо похитав головою.