Олександр Гулій - Перехрестя світів, Олександр Гулій

– Я багато малюю. Мої картини вже давно здаються мені набагато реальнішими, ніж усі навколо, але ти…

– Надто справжній? – він знову широко посміхнувся і в його посмішці було більше світла, ніж будь-де. – Якщо ти переживаєш, що я не справжній, можеш перевірити! – Він, сміючись, схопив її руку і приклав до своєї голови, глядячи нею на диво м'яке волосся. – Дивись, я дуже справжній і зараз пропоную тобі абсолютно справжню цукерку.

Вона взяла з його рук льодяник у вигляді апельсинової часточки і подумала, що цілком можливо він був таким, тому що робота займала весь його час, і в хвилини свободи він вбирав у себе найкраще, що міг дати йому світ. Вона подумала, що все в ньому було справжнім. Що з них двох він справжній художник, тільки йому не потрібні були ані полотно, ані фарби. Він творив світ навколо себе, робив його справжнім лише силою думки і міг поділитися їм з ким завгодно. І це було справді чудово.

– Ти завтра прийдеш домалювати картину?

– Так, звичайно.

– А можна я читатиму книгу, сидячи поряд з тобою?

– Так, думаю так.

– Це чудово.

– Що?

– Все чудово.

Він усміхнувся і вона відчула, як від нього йде тепло сонця, що світило весь день, справжнє тепло, яке вже давно не викликало в неї такої неймовірної радості, як у цей момент.