Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

— Ну, там, на підлозі… — з деяким сумнівом зауважив він.

— Тоді йдіть і подивіться. Там немає жодного паростка. Це був лише міраж.

— Міраж?

— Квітки із вашої мрії просто не існує. Все це легенди, вигадки людства в гонитві за владою та вічністю. Мені дуже шкода... Але ви можете встигнути врятувати свою душу. І це зараз важливіше.

— Для кого це важливіше?

— Господь послав мене допомогти вам знайти себе самого…

— Не зрозумів.

— Мені доручено врятувати вас від зазіхань Диявола на вашу душу.

— Навіщо це?!

— Ну як же? Для вашого блага!

Жора підпер голову рукою, намагаючись не заснути. Ні, він, мабуть, не боявся, що за ним прийдуть. Бо щиро вважав, що йому нема чого втрачати. Як, власне, і його нема кому втрачати. Швидше, він був зацікавлений, захоплений її розповіддю. З одного боку, це здавалося позбавленим логіки. З іншого, у її словах був якийсь сенс. Нехай і незрозумілий йому поки що.

— Потойбічного блага? — ліниво поцікавився чоловік.

— Н-ну, так…

— Ах ось як! Панночка, в такому разі не заважайте мені спати!

— Але як же так!

— А ось так! Я живу тут, а не там, — пояснив він, тицяючи вказівним пальцем у стелю. — Так що благо мені потрібно тут, а не колись потім!

— А як же душа?

— Зі своєю душею я розберуся сам! Дуже вдячний вам за турботу, тільки зараз вона мені ні до чого. Чомусь ваш Господь не допомагав мені, коли я кликав його у хворобі; нічим не виявив Він себе і коли я дякував йому за те, чого насправді досяг сам!

«Де він був, коли я ніяк не міг упоратися з Йосею», — подумав Георгій, але вголос сказати про це посоромився.

— Які жахливі слова! Це Диявол вже затуманив ваш розум! — перехрестилася вона.

— Ах, Диявол! Ну то будьте спокійні, я в змозі сам з ним про все домовитися! Всього найкращого!

— Я не розумію…

— Чого саме, чарівне створення, ви не розумієте? — ввічливо запитав чоловік, не приховуючи, що втрачає терпіння.

— Невже ви відмовляєтесь від допомоги?

— Сам! Сам, люба ви моя! Я сам відмовляюся від будь-якого втручання в моє життя будь-яких потойбічних сил! — він радісно посміхнувся, впевнений, що вона все зрозуміла, і притулився до спинки крісла, заплющуючи очі.

— А як же?..

— Ви ще тут?

— Я не можу піти, поки не буду впевнена, що ви не віддасте дияволові свою душу, цей неоціненний дар Господній, — вона вперто підібгала губи.

— Ах, то моя душа, значить, Богу потрібна?! Значить, люба моя... Як вас звати?

— Марія.

— Отож, дорога моя Маріє, вношу раціональну пропозицію: нехай вони там нагорі самі вирішать, що робити з моєю багатостраждальною душею, якщо вона їм обом так потрібна, а потім просто повідомлять мені про своє рішення! Бажано тільки, щоб повідомляли вже після смерті!

— Але після смерті буде пізно! — обурилася Марія.

— Доброї вам ночі та доброї дороги! — сердито буркнув Георгій, знову заплющуючи очі, недвозначно даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— Я не дозволю вам спати! — вигукнула Марія обурено і стала щосили трясти його за плечі.

— Як так не дозволите! Це моя власна свідомість, власний мозок, і я що хочу, те й роблю з ним! І зараз я саме хочу, щоб мозок відпочивав від усіх суєт дня минулого! Ось так-то!

— Тоді я просто з вами посиджу, щоб якщо він раптом таки прийде, я змогла б захистити вас від нього, — здалася вона і й акуратно присіла на стілець навпроти крісла.

— Ще питання: кого треба охороняти, мене чи його… — буркнув собі під ніс Георгій і незабаром заснув.

Марія ж уперто сиділа на стільчику, випроставши спину, і пильно дивилася на свого нового підопічного. «Дивне все-таки завдання», — думала вона, вловлюючи на краю свідомості кінчик думки, яка хотіла сховатися до пори в засіках.

Було вже близько півночі, коли вона від нудьги створила кілька нових видів квітів у горщиках Георгія, посадила створену нею ж пташку в гарну клітку і, гладячи пухнасте кошеня у себе на колінах, згадувала легенду, розказану їй ще в дитинстві, про те, як Диявол подарував одному з чортів серце.

Легенда свідчила, що найвірніший з усіх чортів після виконання особливо важливого для Диявола завдання (але при цьому історія завжди замовчувала про суть самого завдання!) на пропозицію вибрати все, що він забажає, відповів, що хоче, як людина, мати серце. І пам'ятати все.

Ніхто так і не придумав, навіщо йому знадобилося саме серце. Як ніхто не міг достеменно стверджувати, що саме не хотів забувати пекельний підданий. Але ця легенда принаймні виправдовувала існування такої схожої на Диявола риси. І кожен боявся зустрічі з цим чортом не менше, ніж зустрічі з ним самим. Адже всі розуміли, що Диявол так просто нічого не дарує. І це ж які такі «заслуги» повинні бути у цього чорта, якщо особисто він йому подарував хоч що-небудь, а тим більше — серце!