Наталі Блейк - Таємне захоплення альфи, Наталі Блейк

Щороку, на день сонцестояння та на тиждень після, відбуваються традиційні "спарювання" серед вовків. Саме в цей час вони шукають собі партнера для майбутнього сезону. Гра полягає в тому, щоб наздогнати та заволодіти обраною парою. У самому серці цієї вовчої боротьби Бека знаходить несподівану любов — Ейдена, альфи з іншої зграї. Їх зв'язок міцнішає, навіть коли вони ризикують усім, щоб бути разом. Однак, Ейден вирішує одружитися з іншою дівчиною заради порятунку своєї зграї. Чи зможе кохання перемогти всі випробовування? Ребека виявляється не простою омегою, як вона думала. Вона гібрид відьми та вовка, і тепер вона — ключ до розкриття таємниці, яка загрожує всім зграям. Пошуки правди ведуть до фатальних помилок, але лише вона сама може визначити долю свою і всіх вовчих об'єднань.

Глава 1. Втеча.

  Ребека

В нашій культурі вовків була дуже поширена традиція брати участь в «спарюванні».

Ритуал насправді так само огидний, як і його назва. Одруженим парам, або ж просто парам, таке зайняття здавалося веселим. Це було щось типу забави для урізноманітнення сексуального життя. 

Але для мене це було нічним жахіттям.

Декілька ночей на рік мене міг наздогнати будь-який вовк і заявити на мене свої права. Якщо ви думаєте, що він питав згоди, перш ніж це зробити, тоді ви помиляєтесь. Цей вовк міг бути як альфою, так і простим вовком без ніяких здібностей та сили — в нас таких називали «омега», або «звичайний». 

Відрізнялися вони також і в людській формі — були худими та низькими, але навіть попри свої критерії, вони все одно хотіли отримати альфа-самку, що було досить іронічно.

У жінок також була градація за чоловічою системою, але це залежало не тільки від фізичної сили, а й від додаткових магічних здібностей. 

Я ніколи не перевіряла себе, оскільки завжди вважала, що належу до угрупування омег — простих дівчат, в яких немає ніяких особливих здібностей. Ми жили окремо, а не по групах. Єдине, що нас об'єднувало — сім'я альфи. Вони були як президент та перша леді.

Сім'я альфи завжди жила за житловим районом, щоб уразі нападу, помешкання з дітьми не постраждало, та в альфи могли залишитися спадкоємці. Я вважала, що це досить егоїстично, але я не можу змінити ці правила.

Та сама ніч.

Я не могла відмовитися брати участь в іграх, оскільки на мене хтось почав полювання.

Як я про це дізналася?

По-перше, я знала, що мене хоче вполювати Арс, а по-друге — оголошували списки. Моє ім'я було серед інших, тому моя участь обов'язкова. Відмовитися я не могла.

Арс був гарненьким бетою.

Щоразу він нагадував, як мені пощастило, що він хоче вполювати та утворити пару саме зі мною. Мене, якщо чесно, від цього вивертало. Мене дратувала його поведінка, але я лише посміхнулася та пішла готуватися до цих шалених традицій. 

Я приготувала зілля, яке маскує запах, щоб мене не могли по ньому знайти. І планувала випити його, перш ніж йти на ці довбані перегони.

О десятій годині нас зібрали на площі перед лісом. 

Мали оголосити правила: не можна вбивати, не можна перетинати кордон і не можна «відмовлятися» від того, хто тебе вполював. Мої батьки казали, що кожен клас вовків пахне по різному, але поки що я не могла в цьому розібратись. Я не відчувала цього, і чесно кажучи, навіть не намагалася.

Коли пролунав постріл, у нас було пів години фори, щоб перевтілитися і тікати. 

Я проковтнула подвійну дозу зілля, перевтілилася та побігла. Зупинившись в глибині лісової хащі, я повернулася до людської форми та сховалася за деревом.

Згодом, я почула чиєсь наближення…В ніс вдарив знайомий аромат, повз мене пробіг вовк. Це був Арс.

Він зміг би мене впіймати, навіть не дивлячись на те, що не відчув мій запах. 

Я завмерла, і стала чекати, куди він буде прямувати. 

В Арса був дуже розвинений слух, що давало йому можливість почути не тільки мої кроки, але й серцебиття. 

Я зірвалася з місця і ринула вперед як тільки відчула, що його запах стає сильнішим. Арс теж повернувся до людської оболонки та почав мене переслідувати.

Розуміючи, що сили мої не вічні, я зупинилася на декілька хвилин, щоб перепочити. Але голос Арса, який настирливо мене кликав, відкрив в мені друге дихання і я кинулася далі.

Я почала озиратися, щоб зрозуміти, чого його голос зник, аж поки в когось не врізалась і не впала.

Його тіло було немов скеля, яку я не можу зрушити з місця. Він був дуже гарним та привабливим. Очі світилися незнайомим мені кольором. Його пружні м'язи скоротилися, щоб подати мені руку і я скористалася моментом.

— Поцілуй мене зараз, не питаючи.

Я притягнула його до себе й поцілувала. Вклавши всі свої вміння в цей поцілунок, я сподівалася, що Арс наздожене мене в ці хвилини, побачить мене з ним і відвалить.

Я намагалася ігнорувати його великий член, який став кам'яним під час поцілунку.

Це було щось неймовірне, він був таким солодким на смак, таким теплим і хижим. По його м'язах немов текла сила та влада. Напевно, він альфа. 

Я не знала точно, але його аромат був якимось особливим…Я не відчувала такого запаху раніше, це була суміш чогось солодкого та терпкого, айви та м'яти. Я не розривала поцілунок, допоки не почула, що голос Арса зник зовсім.

Це були найкращі хвилини мого життя. Губи пекли вогнем та набрякли, особливо коли він взяв поцілунок під свій контроль і почав владно досліджувати мій рот. 

Внизу живота я відчула збудження, якого ще ніколи не відчувала. Я хотіла піддатися йому, але чи захоче цього незнайомець?

Коли я відсторонилася, він роздивлявся мене, немов вперше бачив жінку.

— Хто ти? Ти не з нашої зграї.

О боже, я що, перетнула кордон і не помітила?!

Але ж це було неможливо…На цей кордон було накладене сильне магічне закляття. Воно мало зупинити мене!

Я озирнулася і не могла зрозуміти, наскільки далеко я від кордону. Він мав право вбити мене, бо я порушила закони його зграї. Усередині немов щось перевернулося. Мене охопив страх.

Він схопив мене за шию і притиснув до дерева, оголивши зуби.

— Я не буду продовжувати, поки ти не поясниш, навіщо вирішила поцілувати мене. Хочеш відвернути увагу?

— Ні.

— Продовжуй.

— Чув того, хто кликав мене?

— Так.

— Він кликав мене, аби спаритися, а я цього не хочу.

— І чому ж?

— Бо він мені не подобається, і взагалі, ця традиція дуже дивна.

— Ти брешеш мені. Шансів залишитися живою у тебе все менше…

— Що ж, не вір, містер Страшний Вовк…Помирати незайманою я не збираюся, тож якщо хочеш мене вбити, спочатку трахни.

— Це якийсь план від моїх батьків?

— Що? Якщо не хочеш, то можна звісно й просто вбити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍