Ірина Муза - Падіння Янгола, Ірина Муза

Сью, укладає контракт із сином самого диявола, який усі ці роки полював за її найчистішою і найсвітлішою душею. Дівчина отримує все, що хотіла, тільки термін її контракту весь час намагаються зменшити. - Я заберу тебе з собою. Заберу те, що є тільки в тебе. Те, навіщо я полював і, так, терпляче чекав усі ці роки! Я заберу твою душу! Ти будеш належати мені!

1

ПРОЛОГ

 

- Я все ж таки не згоден з вами Сарііл. Навіщо, найсвітлішу і найчистішу душу посилати, саме зараз, у світ людей? Вона впаде в сучасному світі! Занадто багато спокус і спокус, на які часом штовхає безвихідність ситуації. Я боюся, що вона занепаде й очорниться в гріховному світі та потрапить під владу лукавого.

- Вона має народитися саме зараз. Більше відкладати не можна. Ми дуже довго чекали. Люди все більше занурюються в морок. Вона повинна пройти випробування, уготовані їй, або впасти, як буде тому завгодно, Гавриїле.

- Тоді я закрию світло її душі від усякого, хто дивиться, і ангела, і демона. Від усіх очей, поки їй не виповниться 16 років. Прошу лише про одне. Захистити її до настання 16-річчя.

- Добре, Гавриїле, нехай так і буде. Але того дня, коли їй виповниться 16 років, вона сама повинна буде вибрати свій подальший шлях і сама долати всі труднощі, які їй уготовані, як кожному звичайному смертному, і той вибір, який вона зробить, буде залежати тільки від неї самої!

 

Минуло 16 років.

Із самого дитинства моєю найзаповітнішою мрією був балет. Батьки з малих років віддали мене вчитися. Я дуже старалася, але мені все це давалося важко. Моєю мрією було стати відомою балериною, щоб моя професія приносила мені багато грошей. Адже, з ними у нас була величезна напруга. Ми ледве зводили кінці з кінцями і все тому, що мої батьки були надто побожні. Тому, підбирали собі професії за своїми переконаннями і ці роботи, які, до речі, вони змінювали, як рукавички, природно, приносили дуже низький дохід. У мене було величезне бажання танцювати і, коли я залишалася наодинці з собою, то всі мої рухи були ідеальними в усіх відношеннях. Але, варто було мені тільки показати, це хоч комусь, я губилася, плуталася і збивалася. Це було величезною проблемою, оскільки більшу половину наших доходів батьки віддавали на моє навчання.

У мої 16 років у моєму житті почався справжній кошмар. Батько дедалі частіше став хворіти. Мама весь вільний час проводила на сповідях і в молитвах. Неухильно просила Господа Бога про допомогу і співчуття, яке все ніяк до нас не приходило. Таємно від матері, я стала підробляти офіціанткою на півставки. Не багато хто погоджувався мене брати і я йшла на жахливі для мене умови. Йшла на повний робочий день, за який мені платили всього половину ставки.  Зате на ці гроші я могла купити для нас усіх трохи їжі. Мама зовсім перестала шукати вихід із ситуації, що склалася. Вона тільки ходила на малооплачувану роботу і цих грошей вистачало ледь оплатити рахунки. Їжу добувала я. Балетну школу я відвідувала все рідше.

Так, минуло ще два роки. Два роки мого жахливого життя. Балетну школу я відвідувала вкрай рідко і, то тільки відвідувала безкоштовні курси, яких, до речі, було не так вже й багато. Всього кілька занять на місяць. Мені було, звичайно ж, важко поєднувати навчання і роботу. Погана успішність і сильна втома, звісно ж, позначалися на моєму здоров'ї. Мені здавалося, що я тягну на собі всі біди світу. За останні два роки ми змінили два місця проживання. Зараз ми винаймаємо кімнату в господарів, де живемо втрьох, точніше удвох, бо батько, все частіше, лежить у лікарні. Але, через те, що у нас найдешевший страховий полюс, ліків йому дістається мало. Потрібно докуповувати, а грошей, природно, не вистачає. Мама майже ночує в церкві. Я чую від неї лише слова молитви. Мені навіть здається, що вона молиться цілодобово. Згодом вона зовсім перестала шукати роботу. Стала прислуговувати в церкві і, там перехоплювала мінімальний запас їжі.

Тільки, от, це зовсім не допомагає... Ще до 16 років я слухняно відвідувала церкву з батьками, щоразу, як вони йшли туди. Знала всі молитви і разом із батьками дотримувалася всього цього богоугодного життя. Але після того, як я вимушено стала працювати, часу відвідувати церкву, просто, не було. Мама, все частіше, вмовляла мене піти до церкви сповідатися і помолитися. У будь-якій незрозумілій і важкій для мене ситуації - молитися! А в мене просто не було часу і, якщо чесно сказати, то й сил. Я мало спала, вчилася, працювала і відвідувала батька в лікарні, де з кожним разом список ліків дедалі більше збільшувався. Мені було так важко, а мама нібито не розуміє цього, нібито не бачить.

Коли мені виповнилося 18 років, буквально наступного дня у мене виникли нові проблеми. На безкоштовних курсах балету, хтось із дівчат, по-старому, насипав у мої пуанти скло. Я трохи запізнилася, тому, майже забігла в роздягальню і швиденько вдягнула і зав'язала пуанти, при цьому, я не відразу відчула це скло. Пару кроків і я впала на підлогу і закричала. Я жахливо пошкодила ноги і довго плакала в роздягальні, поки не перевзулася і не пішла. Часу на лікаря в мене не було. Я не стала, навіть, у лікарню йти. Хотіла швидше додому дійти. Дорогою додому викликали на роботу і поставили ультиматум, я маю відпрацювати зміну, причому нічну, або на моє місце візьмуть іншу людину. Мені, зараз, ніяк не можна було втрачати роботу і я погодилася.

 З величезним болем у ногах і заплаканими очима я змушувала себе розносити підноси. Біль був, просто, нестерпний. Мені важко давався кожен крок, але цього дня, як на зло, було дуже багато відвідувачів. У мене була напарниця, але вона спала з сином господаря цього закладу, тож вона лише жувала жуйку і підпилювала свої нігтики, і з жалем дивилася, як я зашиваюсь. Хоча, вона часто повторювала, що я сама винна, а точніше, моя зовнішність.

Після 16-ти років, моє волосся, нібито саме стало яскраво білого кольору. Я ніколи в житті його не фарбувала, але мені здавалося, що воно нібито саме з кожним разом ставало дедалі світлішим. Ще, моє обличчя багатьом здається ляльковим. У зв'язку з чим, більшість моїх знайомих і незнайомих людей, які бачать мене вперше, називають мене ангелом. Тому багато клієнтів вимагають, щоб їх обслуговувала я. Є звичайно і невеликий плюс, мені дають багато чайових. Лідія, моя напарниця, уважно стежить за такими моментами і про це повідомляє своєму Діну, синові господаря цього закладу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍