Олена Сашина - Старший брат подруги, Олена Сашина

БЕЗКОШТОВНО! Ми з Аліною звичайні студентки. Веселі та безтурботні дівчата. Старший брат моєї подруги — статний дорослий чоловік — приділяє мені знаки уваги. Він старший за мене на десять років. Таким не цікаво з дівчатами просто за ручки триматися та ходити в кіно. Піддавшись на його залицяння, я дізнаюся, що таке кохання. Але разом з цим я потрапляю у новий світ — світ криміналу, який знайомить мене з самим Люцифером, втіленням зла, який нікого не шкодує на своєму шляху. З цим демоном я відчуваю біль, страх та неймовірний жах. Чи збережу я кохання? Чи зламає мене Люцифер? Чи залишусь я живою? Зараз розповім… ПРОДИ КОЖЕНЬ ДЕНЬ! Читайте зараз, бо після завершення цієї книги вийде вже наступна!

Глава 1

Діана 

Довгі гудки у трубці телефону.

— Слухаю.

— Аліна, подруго, ти де? Ти сьогодні забрала мій ноутбук з ремонту?

— Привіт. Звичайно. Все в порядку. Ти же знаєш, завжди можеш на мене покластися.

— Дякую тобі, ти врятувала мене! Через скільки ти будеш?

— Еммм, слухай, Діано, тут така справа... Я сьогодні вирішила залишитись у брата. Приїду завтра.

— Що? Як завтра? Ти же знаєш, у мене випускні іспити за два дні! Мені терміново потрібен мій ноутбук, там усі мої конспекти! — просто кричу в слухавку.

— Вибач, я пам'ятаю про твої іспити. Просто не подумала, щоб завезти ноутбук до нас на квартиру перед тим, як поїхати. Та я й залишатись тут не планувала. Заїхала до брата грошей взяти, а тут друзі його зібралися, от і вмовили мене з ними посидіти.

Аліні пощастило народитися у багатій родині. Та й брат у неї добре заробляв. Їй вчитися було зовсім необов'язково. Оцінки в заліковій книжці самі малювалися, причому хороші. Мене почала розбирати злість на Аліну. Ну як можна так легковажно ставитися до важливих речей? Я дуже люблю свою подругу. Хоч вона і молодша за мене на два курси, ми класно з нею здружилися і коли у мене були труднощі, вона запропонувала переїхати до неї. В неї була своя квартира. (Звичайно ж, батьки купили щойно їхня донька вступила до інституту). Ми з подругою завжди виручали один одного. Ось і сьогодні я не встигала до закриття магазину забрати свій ноутбук з ремонту. Аліна врятувала. Але й підкинула зайвих турбот.

— Гаразд, подруго, — заспокоїлася я. — Кидай мені свою геолокацію, я приїду за ноутбуком на таксі.

— Не гнівайся, Ді! — благаюче прощебетала Аліна. — Кидаю!

Я натиснула червоний кружок, завершуючи розмову. За кілька секунд надійшло повідомлення на месенджер. Геолокація. Серйозно? За межею міста? Туди добиратися дві години! Дві туди та дві назад! Я схопилася за голову. Скільки часу я могла би витратити на підготовку до іспитів, а не на дорогу! Злість на подругу спалахнула з новою силою. Але що вдієш? Викликала таксі…. Час у дорозі тягнувся повільно, а ми все їхали та їхали. Межу міста змінили поля, лісосмуги. У червоних променях сідаючого сонця природа заворожувала своєю красою. Міст з річкою, величезні сосни, по бузково-рожевому небу пролітали дикі птахи. Ніколи тут не була. А ця місцевість чудова! Я люблю тинятися в тиші, далеко від міської суєти, наодинці з собою та своїми думками.

— Приїхали, — з мрійливого стану мене витягнув втомлений голос водія.

Я з подивом розглядала величезний будинок, до якого ми під'їжджали довгою затіненою густою кроною дерев алеєю. Я чула від Аліни, що її брат багатий, але щоби настільки… Вона часто приїжджала до нього за грошима і він ні в чому їй ніколи не відмовляв. Добрий старший брат. Знав би, як псує свою милу сестричку безмежною добротою.

Я набрала номер Аліни. Якось мені зовсім не хотілося заходити в цей шикарний будинок і бачитися з натовпом п'яних “багатиків”. Вирішила швидко забрати ноутбук і поїхати звідси якнайшвидше. В дверях будинку з'явилася Аліна і попрямувала до мого таксі.

— Зачекайте на мене, я на п'ять хвилин,— повідомила я таксисту і вийшла до подруги.

— Діано, пробач мені, — благаюче прошепотіла Аліна, обвивши руками мою шию.

— Аліна, я на тебе дуже серджуся, чесно кажучи, — повідомила я, не приховуючи свого невдоволення. — Ти же знаєш, у мене випускні іспити, це дуже серйозно для мене. Залишилося всього два дні, мені треба готуватися, — продовжувала я розмову на вулиці. — Де мій ноутбук? Я вже і без того витратила багато часу на дорогу до тебе. — Аліна, — гукнув упевнений чоловічий голос. — Запросила б подругу у гості.

Я повернула голову у бік цього владного голосу і побачила у дверях симпатичного хлопця, дорослого хлопця, років тридцяти, не нашого з Аліною віку. Він був із короткою стрижкою й акуратно підстриженою бородою. Дуже статний, накачаний, з широкими плечима, від чого його вузька талія виглядала ще вужче. Справжнісінький бодібілдер. ”А під майкою сто відсотків шість кубиків преса”,— подумала я, але мої фантазії обірвав голос Аліни.

— Зайдеш на чашку чаю? — спитала вона.— Ну хоч на п'ять хвилин! Відпочинеш з дороги.

— Ну хіба що на п'ять хвилин, — відповіла я, сама дивуючись тому, що несу. Не було в мене тих п'яти хвилин, мені треба було їхати. Але щось тягло мене до цього будинку.

— А це мій старший брат Гліб,— випалила Аліна, підвівши мене до вхідних дверей.

"А йому підходить це ім'я", — подумала я. — "Таке ж серйозне як і він сам".

— Діана, дуже приємно, — представилася я тихим голосом. Гліб простяг мені руку привітатися. Блін, це мені здалося так недоречно, занадто по-діловому. Ми з однолітками так ніколи не віталися. Але що мені лишалося робити? Не відреагувати було б не чемно і я несміливо простягла руку у відповідь, мило посміхаючись. Гліб довго дивився мені в очі, ніби намагаючись проникнути в мою душу і дізнатися всі її таємниці. На його обличчі була легка посмішка. Він довго не випускав мою руку зі своєї величезної та гарячої долоні. Поруч з хлопцем я відчула себе дуже тендітною та мініатюрною. Мені стало трохи ніяково. Я висмикнула свою руку і пройшла до будинку.

— Аліна розповідала що в неї є старший брат, але я не думала, що настільки старший, — ляпнула, не подумавши, і тут же прикусила язика, мило посміхнувшись.

— У нас з братом різниця в дванадцять років, — відповіла Аліна, помітивши моє збентеження. — А між вами — десять, — для чогось додала вона.

— Мені тридцять два,— відповів Гліб, з усмішкою на обличчі.— І не такий вже я старий. Я… досвідчений, — посміхнувся хлопець і в його очах блиснули вогники. ”Досвідчений? Що він має на увазі? — закрутилися думки в голові. — Це напевно такі приколи в цьому віці, своєрідні. Тобто коли мені буде тридцять два, мені треба відповідати на питання про вік що я досвідчена?! Досвідчена жінка…” Я подумки посміхнулася. І тут до мене дійшло, що він мав на увазі. Від цього жарту я зніяковіла ще більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍