узбецька казка - Правда і кривда, узбецька казка

Давно пішли у безвість часи, коли в місті Маргілані жив шановний батько сімейства Кубла-боші. Дружина його померла, лишивши сина й дочку.

Одного разу, коли діти вже повиростали, надумав Кубла-боші вирушити в далеку подорож. Сина він узяв із собою, а дочку залишив у родича – старого Ішана.

Дівчина була така вродлива, що навіть цей старий чоловік, забувши про честь, совість і свій похилий вік, закохався в неї і вирішив будь-що схилити її до одруження з ним.

Якось після обіду дівчина зливала воду, щоб він помив руки.

Старий погладив її по голові і сказав:

– Завтра буде наше весілля.

Засмутилася дівчина, бо потай вона кохала одного ассакінського юнака-батира, і сказала старому:

– Пане Ішане, невже ви забули, що вам дев’яносто років? Як же вам не сором одружуватися з шістнадцятирічною дівчиною?!

– Така моя воля! – відказав старий і знов заходився гладити її по голові.

Підхопилася дівчина, не тямлячи себе від гніву, відштовхнула старого, той упав і до крові розбив собі рота й носа. А дівчина з переляку вибігла з кімнати.

Нічого не сказав підступний стариган дівчині, а в душі надумав помститися й написав її батькові брехливого листа, звинувативши дочку в непослуху й розбещеності. «Тільки з поваги до тебе не вигнав я її зі свого дому» – так кінчався той підступний наклеп.

Чорна тінь лягла на обличчя Кубла-боші, коли він прочитав Ішанового листа. Гукнув батько сина й наказав йому:

Негайно вирушай до Маргілана, знайди там мою дочку, а твою сестру, яка вкрила себе ганьбою, убий її, набери в піалу крові й привези мені, щоб я сам виплеснув її і таким чином змив ганьбу, завдану нашому родові. Тільки це може заспокоїти мою душу, і тоді я з чистим сумлінням повернуся до рідного міста.

Не посмів заперечити батькові син Кубла-боші. Прискакавши в Маргілан, він завів свою сестру далеко в степ І там сказав їй:

– Люба сестричко, не можу я не виконати батькового наказу, бо він мене самого вб’є. Але й тебе я не можу вбити. Отже, йди собі куди знаєш, тільки не вертайся до Маргілана, бо буде лихо і тобі й мені.

А сам він повернувся додому, зарізав козла й відвіз батькові піалу крові. Виплеснув кров Кубла-боші й заспокоїв тим своє серце.

Невдовзі по тому повернувся Кубла-боші до Маргілана й зустрівся з Ішаном. Заходилися вони розпитувати один одного про здоров’я, про родичів, тільки про дочку свою Кубла-боші не згадав. Навіть пам’ять про неї витравив зі свого серця.

А безталанна дівчина цілих сорок днів блукала безлюдним степом після того, як покинув її там брат. І от одного дня вийшла вона до одинокої чинари, з-під коріння якої било джерело. Напившися з того джерела, дівчина вилізла на дерево і сховалася серед гілок.

Саме в той час степом скакала ватага мисливців на чолі з тим самим ассакінським юнаком-батиром, що запав був у душу дочці Кубла-боші. Коні мисливців натомилися, і батир запропонував зупинитися під чинарою на відпочинок. Під'їхавши до дерева, батир звичним поглядом окинув чинару, чи не сидить на ній який дикий птах, і раптом побачив серед листя дівчину незвичайної вроди.

– Хто ти, красуне? – вигукнув батир.

– Я дочка Кубла-боші,– відповіла дівчина,– маргіланського купця.

– Що ж ти робиш тут на чинарі? – здивувався юнак.

Посоромилася дівчина розповісти юнакові усе, що з нею сталося, і сказала тільки, що заблукала в степу.

– Не можна тобі тут залишатися,– мовив юнак.– Я відвезу тебе до своєї матері.

Привіз батир дівчину до матері, що жила в Ассаке. А оскільки він з першого погляду закохався в красуню, то небагато часу й минуло, як вони зіграли весілля і зажили щасливо.

Минуло кілька років. У дочки Кубла-боші народився син, і це зробило ще радіснішим життя молодого подружжя. Та ось одного дня через Ассаке пройшов караван маргіланських купців. Батир з дружиною вийшли на вулицю. Уздрівши маргіланців, дочка Кубла-боші згадала батька, і на очі їй набігли сльози. Здивувався батир і спитав:

– Чого ти плачеш?

Це маргіланці витисли з мене сльози. Згадала я свого батька і не змогла втриматись,– відповіла дружина.

А якщо я відпущу тебе перевідати батька, поїдеш? – спитав чоловік.

– Якщо відпустиш, поїду.

Дуже любив батир свою дружину, тяжко було йому бачити її засмученою. Тому покликав він свого брата і попросив його:

– Запряжи коня в гарбу і відвези мою дружину в Маргілан.

У дорозі батирів брат замислив недобре. Звернувши коня зі шляху, погнав його в гори. Вирішив украсти красуню і змусити стати його дружиною.

Збагнула вірна дружина підступний задум швагра, схопила сина на руки, зіскочила з гарби й побігла. Розлючений брат батира вистрілив у неї з лука, стріла втрапила в дитя, і воно померло на руках матері.

Хльоснув лиходій коня батогом та й поїхав назад в Ассаке.

– Ну, як ти довіз мою дружину з синочком до її батька? – спитав батир брата.

– На жаль, не довіз я її до батька. Поганою виявилася вона тобі дружиною. Ув’язався за нами її коханець, напав на мене, мало життя мені не вкоротив, а вона втекла з ним.

Вискочив батир на коня, кинувся шукати сліди дружини. Довго гасав степом, тугаями, близькими й далекими кишлаками, але ні дружини, ні сина свого не знайшов.

Узяв він тоді з собою брата й поїхав у Маргілан. Там заявився до Кубла-боші, і, привітавшись чемно, спитав:

Чи не приходила до тебе нещодавно твоя дочка?

Потемнів з обличчя Кубла-боші й відмовив батирові:

– Про яку дочку питаєш ти, чоловіче? Немає в мене дочки. Я сам наказав її вбити і виплеснув її кров.

Дуже вразили ці слова батира, нічого не міг він збагнути. Похнюпивши голову, так і сидів поміж гостей, які зібралися па'весілля сина Кубла-боші, що було призначене саме на цей день.

Тож нехай посидить засмучений батир серед веселих гостей,

Ридма-ридаючи поховала вона своє немовля, вбите стрілою лиходія, й пішла, не розбираючи дороги, куди очі світять. Тії несподівано ноги самі привели її до рідної оселі. Зазирнула вона на подвір’я, а там аж киплять весільні веселощі.

У цей час вулицею проходила отара овець.

– Гей, чабане,– гукнула вона до пастуха, – продай мені свій халат і шапку.

Для годиться той поторгувався, але, звісно, з охотою продав своє дрантя, а на додачу ще й стару поясну хустку віддав жінці.

Вдягнулася батирова дружина в чабанський одяг та й пішла на весілля. Побачив її кухар, вирішив, що перед ним пастуша, покликав допомагати йому.

Оце так не впізнана ніким батирова дружина потрапила на весілля рідного брата: підкладала дрова під казани, бігала туди й сюди, місила тісто, носила чайники та піали. А на почесних місцях сиділи Кубла-боші і старий Ішан, син Кубла-боші й батир та його брат. І ніхто з них не впізнав у обдертому чабанові знайому і близьку їм людину: Кубла-боші – дочку, батир – дружину, брат – сестру, батирів брат – братову, старий Ішан – обмовлену ним красуню.

Весілля гуло й вирувало: Кубла-боші був задоволений? Батир - засмучений, син Кубла-боші – веселий, батирів брат – лютий, старий Ішан – п’яний.

Коли всі вже добряче наїлися й напилися, п’яненькому Ішанові забаглося послухати казку і він гукнув пастуха.

– Гаразд,– погодилася батирова дружина,– слухайте уважно. Тільки в мене є одна умова: я хочу, щоб ніхто мене не перебивав і не виходив з кімнати доки я скінчу свою казку.

– Згодні на твою умову, розповідай,– відказав за всіх Кубла-боші.

І батирова дружина почала розповідати:

– Жив колись у місті Маргілані шановний купець Кубла-боші. Дружина його рано померла й лишила чоловікові сина й дочку.

Тут Кубла-боші підхопився і сказав:

– Яка ж це казка, пастуше? Я сам і є Кубла-боші. Але можу присягтися: у мене є син, а дочки немає.

– Шановний Кубла-боші, адже ви самі погодилися не перебивати мене, доки я докінчу свою казку,– зауважила батирова дружина.

Кубла-боші сів на своє місце, а батирова дружина продовжувала:

– Шановний Кубла-боші вирушив у подорож зі своїм сином, а дочку залишив у домі старого Ішана, свого родича. Цей старий дід, скориставшися з того, що ніхто не міг стати на захист дівчини, вирішив силою зробити її своєю дружиною. Коли ж дочка Кубла-боші відкинула його домагання, він обмовив дівчину, написавши батькові листа, в якому звинуватив її в непослуху й розбещеності.

Тепер з місця схопився старий Ішан і загорлав:

– Як ти смієш зводити наклеп на таку шановну і стару людину як я?!

– Шановний пане Ішан, адже і ви погодилися, що не будете мене перебивати, доки я докажу свою казку до кінця,– зауважила батирова дружина.

Коли старий сів на місце, вона провадила далі:

– Діставши звістку про нібито ганебну поведінку своєї дочки, Кубла-боші наказав своєму синові вбити сестру і привезти йому піалу її крові. Але юнак пожалів сестричку і замість неї зарізав козля.

Наче вітром підняло з місця сина Кубла-боші і він скрикнув:

– Ти все знаєш, пастуше! Що сталося з моєю сестрою?

Та батирова дружина вела свою розповідь далі:

– Син Кубла-боші привіз батькові піалу козлячої крові, і той виплеснув її, думаючи, що то кров його безневинної дочки.

Почувши це, Кубла-боші підніс руки до неба і зойкнув:

– Горе мені!

А батирова дружина вела далі:

– Після цього батько жодного разу більше не згадав,

що в нього була дочка і що він наказав убити рідну дитину. Дівчина довго блукала степом і нарешті зустріла відважного батира. Він закохався в неї, привіз до своєї матері, а незабаром по тому і одружився з нею. У них народився син.

Настала черга батира урвати розповідь пастуха:

– Я зітну тобі голову, нікчемний пастуше, якщо ти мені не скажеш, де та жінка?!

– Не гарячкуй, молодцю. Якщо ти зітнеш мені голову, то ніколи вже нічого від мене не дізнаєшся. Так от, слухай далі. Дружина батира, побачивши одного разу караван маргіланських купців, затужила по батькові й у супроводі швагра вирушила в Маргілан перевідати його. Однак батирів брат надумав викрасти її й зробити своєю дружиною. У сутичці він убив дитя, що було на руках матері.

– Брехня! – вигукнув батирів брат і, вихопивши з піхов шаблю, вдарив нею пастуха. Хутряна шапка впала з голови батирової дружини, і коси розсипалися по плечах жінки.

Зойкнули всі. Побачили, що стоїть перед ними не пастух, а красуня, за яку могли б сперечатися місяць із сонцем.

Застогнав, закричав батир і вбив свого підступного брата.

А підлого старця Ішана викачали в гноївці, обсипали попелом і, посадовивши на віслюка задом наперед, провезли по вулицях, Маргілана, а тоді назавжди прогнали в пустелю.

І знову правда перемогла кривду.